Не плач, мій янголе!

З ротом-під’їздом роздертим і вибитим оком

Боком дивиться дім на зруйновану вулицю.

Щулиться киця брудна, мов із попелу зліплена.

Сліпне від жаху, за обрій заходячи, сонечко.

Донечка-вишня в бранні українському тішиться.

Тиша навколо така, що у вухах дзвенить.

Мить… без війни… без провини…

Єдина моя Україна.