Не плач, мій янголе!
З ротом-під’їздом роздертим і вибитим оком
Боком дивиться дім на зруйновану вулицю.
Щулиться киця брудна, мов із попелу зліплена.
Сліпне від жаху, за обрій заходячи, сонечко.
Донечка-вишня в бранні українському тішиться.
Тиша навколо така, що у вухах дзвенить.
Мить… без війни… без провини…
Єдина моя Україна.
«Не плач, мій янголе!»
Категорії: Авторська поезія, Любов Купцова
Будьте першим, хто залишив відгук “«Не плач, мій янголе!»”“ Скасувати відповідь
Відгуки
Відгуків немає, поки що.