Епілог

Птах надії вдалині майорить, гойдаючи на своїх крилах заплаканих дітей. Він був як марево ще рік тому, але зараз – це реальність, яка стрімко наближається і якій паралельно на заздалегідь провальні плани ворога.

Лютий 2022

Цей лютий згадувати, Боже, я не хочу…

Мов сон страшний, мов марево якесь,

Коли вогнем гірким палали очі,

Проте стурбованим лишався світ увесь.

Птахами хижими зліталися ракети,

Будинки сипалися, падали мости.

Молились люди: «Господи, а де Ти?

Якщо ми завинили, то прости!»

А ворог йшов, лишаючи позаду

Лише руїни, крах і пустоту.

Він готував заздалегідь той задум,

Забувши про любов і доброту.

І паралельно, що були «братами»,

І все одно, що не його земля, –

Він витоптав московськими ногами

Тавро навіки «орки із кремля».

Лежали люди… мертві… обвуглілі…

Частини тіл гойдались на гілках…

Фізично немічні і зубожілі,

Та очі їх не випромінювали страх.

Народ повстав, бо він сильніше сталі,

Якщо надія й віра в серці є.

Не треба ані лаврів, ні медалі,

Коли ти захищаєш щось своє.

Сини піднялись, стали враз на варту

І синьо-жовті стяги майорять,

Бо за своє боротися нам варто!

А московіти в пеклі хай горять!