Епілог
Птах надії вдалині майорить, гойдаючи на своїх крилах заплаканих дітей. Він був як марево ще рік тому, але зараз – це реальність, яка стрімко наближається і якій паралельно на заздалегідь провальні плани ворога.
Лютий 2022
Цей лютий згадувати, Боже, я не хочу…
Мов сон страшний, мов марево якесь,
Коли вогнем гірким палали очі,
Проте стурбованим лишався світ увесь.
Птахами хижими зліталися ракети,
Будинки сипалися, падали мости.
Молились люди: «Господи, а де Ти?
Якщо ми завинили, то прости!»
А ворог йшов, лишаючи позаду
Лише руїни, крах і пустоту.
Він готував заздалегідь той задум,
Забувши про любов і доброту.
І паралельно, що були «братами»,
І все одно, що не його земля, –
Він витоптав московськими ногами
Тавро навіки «орки із кремля».
Лежали люди… мертві… обвуглілі…
Частини тіл гойдались на гілках…
Фізично немічні і зубожілі,
Та очі їх не випромінювали страх.
Народ повстав, бо він сильніше сталі,
Якщо надія й віра в серці є.
Не треба ані лаврів, ні медалі,
Коли ти захищаєш щось своє.
Сини піднялись, стали враз на варту
І синьо-жовті стяги майорять,
Бо за своє боротися нам варто!
А московіти в пеклі хай горять!
Відгуки
Відгуків немає, поки що.