І знову дощі на душу з-під вій…

І знову дощі на душу з-під вій.

І знов самота б’є підступно у груди.

І серце часто́тами хвиль-веремі́й

руйнує міцні та незламні споруди!

Стираються грані між «до» і «тепер».

Руйнуються принципи, грані, закони.

І, замість людських – скрізь обличчя химер.

І, замість життя – лиш стрибки й перепони.

Із пам’яті вкотре стирається день,

в якому лишились закохані очі.

Як довго болітиме серце-мішень?

Чи варто вважати кохання за злочин?

І знову дощів непроглядна стіна.

І знов самота до душі тягне руки.

Довічно з тобою най буде вина

за те, що довів до такої розпуки!

26.11.2014 р.