І знову дощі на душу з-під вій…
І знову дощі на душу з-під вій.
І знов самота б’є підступно у груди.
І серце часто́тами хвиль-веремі́й
руйнує міцні та незламні споруди!
Стираються грані між «до» і «тепер».
Руйнуються принципи, грані, закони.
І, замість людських – скрізь обличчя химер.
І, замість життя – лиш стрибки й перепони.
Із пам’яті вкотре стирається день,
в якому лишились закохані очі.
Як довго болітиме серце-мішень?
Чи варто вважати кохання за злочин?
І знову дощів непроглядна стіна.
І знов самота до душі тягне руки.
Довічно з тобою най буде вина
за те, що довів до такої розпуки!
26.11.2014 р.
«І знову дощі на душу з-під вій…»
Категорії: Авторська поезія, Оксана Кіндратюк
Будьте першим, хто залишив відгук “«І знову дощі на душу з-під вій…»”“ Скасувати відповідь
Відгуки
Відгуків немає, поки що.