А осінь закохана…

А осінь закохана в небо,

Пташок де пливуть ключі,

Де місяця гострі ребра

Жовтневі вмивають дощі.

А осінь закохана в луки,

Де трави пожовкло сивіють,

Де квіти останні розлуку

За вітром пелюстками сіють.

А осінь закохана в льох,

З полів і садів скарби

Вже ділить чесно на трьох,

Щоб стало їх аж до весни.

А осінь так любить діброву,

Гаптує нове їй вбрання

І срібним вкриває покровом –

То іній впаде зізнанням.

А жовтень плете павутиння,

На бабине літо вже тче,

Смакує листопад вина,

І день знову рано втече.

А осінь вальсує і мріє

Про келих з кульбаби вина,

Їй сніг стиха сяде на вії – 

Прокинеться знову зима.