А осінь закохана…
А осінь закохана в небо,
Пташок де пливуть ключі,
Де місяця гострі ребра
Жовтневі вмивають дощі.
А осінь закохана в луки,
Де трави пожовкло сивіють,
Де квіти останні розлуку
За вітром пелюстками сіють.
А осінь закохана в льох,
З полів і садів скарби
Вже ділить чесно на трьох,
Щоб стало їх аж до весни.
А осінь так любить діброву,
Гаптує нове їй вбрання
І срібним вкриває покровом –
То іній впаде зізнанням.
А жовтень плете павутиння,
На бабине літо вже тче,
Смакує листопад вина,
І день знову рано втече.
А осінь вальсує і мріє
Про келих з кульбаби вина,
Їй сніг стиха сяде на вії –
Прокинеться знову зима.
«А осінь закохана…»
Категорії: Авторська поезія, Христина Костенко
Будьте першим, хто залишив відгук “«А осінь закохана…»”“ Скасувати відповідь
Відгуки
Відгуків немає, поки що.