Якби знати

Якби знати майбутнє заздалегідь,

Чи змінилося б щось у житті?

Думка шалена прослизне мимохідь

Десь далеко від дому… На самоті…

В мріях було колиску гойдати

Із чоловіком, де дім, де наш гай.

І марево було великої хати,

Родини міцної та радості через край.

Залишилось все у минулому.

Валіза, кордон, далина.

А мрії ще там, десь у лютому,

Коли почалась незрозуміла війна.

Якби ж як птах полетіти далеко.

Не знати болю, втрати, біди.

Якби ж бути як той лелека,

Що на південь летить восени.

Він не міркує про зраду,

В нього душа не болить.

Він вільний та відчуває одразу,

Коли погань до нього стремить.

Але це життя, де ми люди.

Хтось поруч, а хтось вдалені.

Де любов та надія стукають в груди,

Наче проліски через сніг навесні.

Ворога крах вже почав майоріти.

Він близько та судді вже тут.

Залишилось трішки іще потерпіти,

І чоловіки наші їх вже дожмуть.

Крокуватимуть вільно до дому, до нас,

Поспішаючи к дітям, к дружинам.

Паралельно нестимуть втоми запас,

Що скрізь тече по судинам.

Якби знали вперед що чекати,

Іще сильнішими були б ми?

Чи живі були б ті солдати?

Чи не було б цієї чорної зими?