Я сотий раз пишу вам лист

Я сотий раз пишу вам лист,

І сотий раз із ним згораю.

Палахкотить у серці блиск,

Та у очах його немає.

Я стільки раз виню себе,

Себе одну ,і більш нікого

Та розумію лиш тепер,

Що це була не та дорога.

Не та дорога і причал,

Не та любов й не ті обійми.

Даремно ти про все мовчав,

Даремно плакав на колінах.

Навіщо ти мене просив,

Щоб залишилась із тобою.

В мені не залишилось сил,

Й тобою випитої крові.

Ви випивали раз у раз,

Мою любов,й мою довіру.

Невже тепер,навіть в цей час,

Ви думаєте,що повірю?

Повірю тим бридким словам,

Якими клялись ви щоночі?

Я більш не буду тим дитям,

Яким кидалися як хочуть.

Не намагайтесь хоч тепер 

Вдиратися у моє серце.

Той вогник вже давно помер,

І більш ніколи не воскресне.

Ви душу вбили,не мене,

Ви вбили почуття й надію.

Ви вбили все,що в мене є,

Навіть оту,дитячу мрію.

Де ж ваша совість та любов?

Чи не навчились ще любити?

Суддя не я,суддя вам – Бог,

Його потрібно вам молити.

Моліть постійно,день у день,

Бо гріх важкий на ваших плечах.

Та не приходьте хоч тепер,

Мене вже більше не повернеш .

Наївність ту і простоту,

Ви також вбили й розтоптали.

Я вас лишень одне прошу,

Аби мене ви не чекали.

Не надсилайте тих троянд,

І не просіть мого прощення.

Ви вже не ті,і я не та,

Для вас навік віків я мертва.

Я знаю все,і навіть більше,

Та не запитуйте що й як .

Вам тільки Бог знайде спасіння,

Але не я! Але ж не я….

Я вам бажаю лиш добра,

Хоч серце верещить від болю.

Мені урок дало життя,

Тепер такого не дозволю.

І не пишіть мені листа,

Від вас його я не чекаю.

І не шукайте по містах,

Для вас мене ніде немає.

Я сльози виплакала всі,

Тепер бажаю тільки волі.

Не ваша я й ви – не мої.

Такого не буде ніколи.

І не приходьте увісні.

Я там вас також не чекаю.

Не згадуйте оті пісні,

Почуйте,вас я не кохаю.

З моїх очей тече сльоза,

І я надіюсь,що остання.

Я сотий раз пишу листа,

І сотий раз із ним згораю…