Вздовж села

Вздовж села простягається величне поле,

По праву сторону – ліс, по ліву – хати.

Росте пшениця, колір якої, як сонце сідає, холоне,

Ростуть соняшники, які щовечора лягають спати.

Край поля хата, паркан невисокий.

Спускаючись вниз до пшона стежка біжить.

Край стежки дуб стоїть широкий.

Він від дощу може легко прихистить.

Його густе гілля розповзається в різні боки,

Листя співа вночі як колискова.

Рік тому на одну з гілок чоловік повісив дві гойдалки.

Тепер висить лише одна, не нова.

Від іншої дощечку вже розкололи.

Іншу вже давно прийшлось спалить.

На іншу вже ніхто не сяде ніколи.

Інша лиш перед очами у сні, гойдаючись, буде майорить.

І вийде матір з хати, сяде край паркану.

І дивиться на гойдалку, слухає солов‘їний спів.

І сльоза котиться не свіжу рану:

«Молодшого тепер побачу лише серед снів».