Тобі…, матусю!

Матусю, давай пофарбуємо сиве волосся

І витремо сльози з твоїх очей.

Я знаю, багато тобі довелося

В житті пережити безсонних ночей…

І вдягнемо плаття нове… і підбори,

Сережки, що тільки на свято, й браслет,

А потім… відкриємо вікна і штори,

І будемо пити солодкий щербет…

Матусю, я знаю, я все розумію –

Ти втомлена дуже, тобі не до свят.

Я просто так хочу, я вірю, я мрію,

Що дуже далеко твої п’ятдесят.

Проблем в тебе безліч, і кожну хвилину

Ти думаєш лише про щастя сім’ї,

Як всім забезпечити  нашу  родину.

І ніколи вгору чоло підвести.

Роки все летять. Ти забула,  ти  – жінка!

Струнка та вродлива, не осінь – весна!

У нас безліч часу, а не хвилинка,

Щоб втрачений час наздогнати сповна.

Тобі не потрібно нічого робити,

Ти просто живи і будь поряд весь час.

Знов дзвінко сміятись, дрібничкам радіти…

Ти будеш завжди оберегом для нас!

… Матусю, давай пофарбуємо сиве волосся

І вогники щастя запалим в очах,

Щоб більше ніколи не довелося

Тягнути все тільки на своїх плечах!