Таємниця семи королівств

Зміст

І частина – Чарівний ритуал……………………………………………….03

ІІ частина – Чудерляндія……………………………………………………08

ІІІ частина – Денсленд……………………………………………..………14

ІV частина – Ігроленд………………………………………………….…..19

V частина – Брудляндія…………………………………………………….23

VІ частина –Чистляндія………………………………………..…………..27

VІІ частина – Музиколенд…………………………………………………32

VІІІ частина – Монстроленд……………………………………………….35

ІХ частина – Шокуючі секрети…………………………………………….38

І частина – Чарівний ритуал

Зараз я розповім ВАМ історію про дівчинку Марвеліну, яка потрапила до чарівної країни. Ось як воно було…

Мара (так називали дівчинку її мама) росла в досить забезпеченій родині. Її мама працювала в IT-компанії, а тато був будівельником у Сполучених Штатах Америки. Жила їхня родина у великій восьмикімнатній квартирі – пентхаузі. Помешкання було просторе і гарне. Усі сім кімнат були облаштовані у стилі хай-тек, а остання, восьма кімната Марвеліни – у стилі фентезі. Це невеличке приміщення було, наче будинок Хоббіта. Батько Мари зробив їй у кімнаті ліс. Але він був не справжній, а штучний, хоча і дуже схожий. У цьому лісі кожні тридцять хвилин була злива – теплі крапельки капали на дерева і ліс ніби оживав. Крім цього, Марвеліна зробила маленький будиночок в цьому лісі. Вона вірила, що феї існують і колись вони житимуть у цьому помешканні.

Марвеліна навчалася у 4 класі і була відмінницею. Крім цього вона ще й відвідувала гурток танців та музики. Проте з нею мало товаришували  однокласники, бо дуже заздрили, що її родина досить заможна, а ще вона вчиться краще за них. У неї була лише одна подруга, але і та вигадана. Звали її Жоржина. Вона була красива рудоволоса дівчинка із зеленими, як трава навесні, очима. Сама ж Мара була чорноволоса красуня із коричневими, мов шоколад, оченятами. Ще у Марвеліни був собака – європейська вівчарка Грей.

Мара вважала, що нікому не потрібна – вона весь час була сама і мало хто нею цікавився. Батьки весь час на роботі, друзів немає. Вона майже завжди сумувала через це. Без надії на покращення Марвеліна почала шукати, як зарадити цій ситуації. На просторах інтернету вона знайшла один магічний ритуал, який міг вирішити її проблему. Він давав можливість потрапити в чарівні країни, де живуть дивовижні істоти, і знайти там собі друга. Без жодних вагань Мара пішла у свій ліс, щоб провести цей ритуал. Але відчувши її настрій, Жоржина та Грей теж пішли слідом за Марвеліною. Мара довго прямувала лісом. Здавалося, що із маленького ліска, він став могутнім тисячолітнім лісом. Їй вже почало ставати страшно, бо вона відчувала, що її наче хтось веде цією стежиною. Сама, не розуміючи як, дівчинка прийшла до озера. Вона не знала, звідки в її лісі воно взялося. Біля води на камені лежало люстерко і помада. Так-так, звичайна губна помада. А ще поодаль стояли дві дивні пляшечки. Марвеліна підійшла, взяла люстерко і помаду в руки і подумала: «Те, що треба для ритуалу. Цікаво, звідки вони тут взялися?». Дівчинка дуже довго розмірковувала, а Жоржина та Грей спостерігали за нею з кущів, щоб вона часом не скоїла якої дурниці. Нарешті Мара впевнено підійшла майже до самої води  і промовила такі слова:

«ХМАРИНКО ЧАРІВНА,

ШВИДШЕ ПРИЛЕТИ.

В КРАЇНУ МОЄЇ МРІЇ

МЕНЕ ТИ ЗАБЕРИ!»

Звідки не візьмись з’явилася Рожева хмаринка.

• Замовляли?

Мара аж зойкнула від переляку. Адже вона до останнього не вірила, що з її витівки щось та вийде. Дівчинка думала, що все це пустощі і неправда, а тут таке, ще й розмовляє. Тремтячим голосом Марвеліна заговорила.

• Так. А можна мені ще трішечки подумати?

Рожева гостя насупилася, закусила нижню губку, але все ж спробувала не показати, що образилася. Не дуже вдало, але це в неї вийшло. Постоявши мовчки, хмаринка опанувала себе і якось трохи зверхньо пробурчала:

• Звичайно, думай, тільки швидше, бо мене вже тричі викликали.

У цей час із чагарників вискочили Жоржина і Грей, підбігли до них, вхопили ті дивні пляшечки й одразу випили з них якусь блакитну рідину. Ураз Жоржина стала справжньою дівчинкою, а Грей почав говорити. Марвеліна з хмаринкою аж рота відкрили від подиву. Вони не очікували, що хтось, окрім них, знаходиться на березі. А Мара взагалі втратила дар мови, адже Жоржину вона бачила вперше, бо завжди вона з`являлася тільки в уяві дівчинки. Усі четверо мовчки спостерігали один за одним і не знали, що робити далі. Від тиші, яка повисла в цей час у повітрі, у Марвеліни у вухах загуло. Здавалося, що навіть вітер стих, і вода в озері перестала хлюпотіти, а тиша гула, і цей звук наростав, поки Грей не заговорив першим: «Рушаймо. Чого чекати?» І наші герої в трьох попрямували до нових світів, назустріч з невідомим.

ІІ частина – Чудерляндія

Марвеліна ще не оговталася від події на озері, як уже опинилася в якійсь загадковій країні. Вона дуже здивувалася, коли до неї прибігли рожеві слоненята та блакитні бегемотики. Вони навперебій щось їй говорили, але Мара нічого не могла зрозуміти в цьому галасі. Вона охопила голову руками і хотіла втекти від цих кольорових створінь. На щастя, дуже вчасно це помітив Грей – він хоч і став говорити, але свою природню здатність – розуміти людей за їхнім поглядом, не втратив. І тільки завдяки його реакції на весь цей хаос, ситуацію вдалося виправити. Спочатку він гучно загарчав, а слоненята і бегемотики продовжили кричати і щось доводити. І тільки після того, як Грей загавкав своїм гучним собачим голосом (бо цю здатність він не втратив, коли почав говорити), всі затихли, збилися докупи і почали з острахом дивитися на цю зловіщу, як вони думали, вівчарку. Коли нарешті настала тиша, Марвеліні стало трохи легше. А Грей продовжив говорити, тільки вже на зрозумілій для нас мові. Він не голосним, але доволі вимогливим тоном запропонував слоненятам і бегемотикам обрати одного, хто вів би розмову, бо коли вони говорять усі одночасно, нічого не зрозуміло. Різнобарвні тваринки оживилися, щось пошепки обговорили, і вийшло наперед одне слоненя, яке і стало вести розмову:

– Доброго дня! Вітаємо Вас у нашій країні Чудерляндії. Вибачте нас за цей гвалт і невігластво, але в нас трапилася біда. Нашу королеву Ладу ІІ викрали монстри, а ми зараз живемо і в страху, і в розпачі. До Нового року залишився місяць, а ми не знаємо, що робити. Її величність була чаклункою. Саме вона своєю магією змінювала у нас в країні пори року, а зараз цього зробити нікому. Саме тому навколо ще осінь, і зима не може вступити у свої права. Що буде далі з усіма нами, ніхто не знає. Ніхто не може зарадити нашому горю.

Слоненя заплакало, і по його щічках потекли рожеві сльози такі великі, наче яблуко. Група слоненят і бегемотиків теж почала плакати. Вони всі були у розпачі. Від почутого Марвеліна, Жоржина та Грей мовчки переглядалися. Кожен із них боявся порушити тишу. Вони не знали, чи можна зарадити біді жителів цієї країни і якщо так, то чим. Першою оговталася Мара.

А чи можна зарадити вашій біді? Чи можна повернути королеву Ладу? Де і хто її переховує? І як взагалі можна врятувати Новий рік?

Слоненя перестало плакати, подумало і продовжило свою розповідь.

Наша країна Чудерляндія – це головне королівство серед семи королівст нашого чарівного світу. Крім неї є ще Денсленд, Ігроленд, Брудляндія, Музиколенд, Чистоляндія та Монстроленд. Саме в останньому королівстві живуть злі монстри, які вкрали Ладу ІІ. Король Монстроленду – Страхопудало Огидний, хоче захопити владу собі і зробити своє королівство головним. Це він дав наказ своїм монстрам вкрасти нашу королеву і тримати її у найтемнішому лісі, у найглибшій печері своєї країни.

Для того, щоб звільнити Ладу, треба зібрати шість ключів – по одному в кожному королівстві. Тільки тоді можна відчинити двері печери, де переховують її величність. Але просто так ніхто не зможе цього зробити. Бо на шляху до омріяного буде дуже багато перепон і випробувань. Мало хто погодиться пройти все це заради химерної цілі – повернути новий рік і зиму.

Після останніх слів слоненяти всі почали знову плакати. Навіть у наших героїв почали навертатися сльози на очі. Але вони не розгубилися і не впали у відчай як жителі Чудерляндії, а почали між собою радитися, як можна допомогти не тільки викраденій королеві та її підданим, а і всім на Земній кулі. Адже якщо Новий рік не настане, то й у дітей не буде свята, подарунків,

 новорічних канікул у школах. Жоржина, яка за весь час перебування у цій дивній країні не сказала ні слова, нарешті заговорила. Вона почала переконувати друзів, що це вони разом повинні визволити Ладу ІІ і скинути з престолу підступного Страхопудала Огидного. Вона декілька хвилин умовляла їх і наиводила ще більше аргументів на підтвердження своєї думки. Нарешті Марвеліна та Грей погодилися з нею і вирішили не гаяти ані хвилини і вирушати в путь. Жоржина звернулася до рожевих та блакитних звіряток і розповіла їм про своє рішення. Радості різнокольорових створінь не було меж. Вони і сміялися, і плакали, і стрибали та обіймалися одночасно доти, поки Мара не стала розпитувати як дістатися до інших королівств і що їх чекає на шляху.

– Перший ключ – це ключ від брами нашого королівства. Його ви зараз отримаєте прямо. – сказало мале слоненя і наказало одному з бегемотиків принести ключ і віддати його Грею, бо кращого сейфу для ключів, ніж шия вівчарки, годі й шукати. Бегемотик швиденько десь збігав і приніс ключик, який став першим на шляху до визволення королеви. Він трішки злякано, а трішки розгублено підійшов до Грея і, заплющивши очі, абияк причепив ключ йому на нашийник. А саме злякане звірятко одразу ж утекло в гущавину таких, як і воно, створінь. Рожеве слоненя продовжило: «Дякую вам друзі, що ви згодилися допомогти, і бажаю вам легкої дороги, а щоб пересуватися між королівствами було швидше, з вами буде мандрувати рожева хмаринка, яка вас власне і привезла сюди.»

«Але я не можу відвезти їх. Мене вже тричі викликали, тому мені час летіти, – сказала Рожева хмаринка. – Та в мене є подруга Золота хмаринка, а звати її Заріна, але для мене вона просто Зара, бо ми ж друзі. Вона Вам допоможе. Я зараз її покличу, а ви її чекайте тут, вона зараз буде.» І в той же час усе навколо стихло, і всі живі створіння, які були поруч, просто розтанули, наче марево. І якби не ключ на шиї Грея, можна було б подумати, що все це їм наснилося. Не минуло і трьох хвилин, як з`явилася золота хмаринка. Почувши, куди вони збираються летіти, і те, що Марвеліна, Жоржина та Грей хочуть рятувати Ладу, Заріна аж рота розкрила від здивування. Бо вона ніяк не могла збагнути, нащо їм, землянам, рятувати королеву Чудерляндії. Адже в земному світі вже давно люди перестали вірити в диво новорічної ночі і навіть святкувати його. Та Жоржина почала переконувати, що не всі люди не святкують Новий рік, і що діти взагалі залишаться тоді без подарунків.

– Урешті-решт ми слоненятам і бегемотикам пообіцяли, – завершила дівчинка свою думку.

– Добре, але тобі Маро, треба буде змінити свій вигляд. Тепер ти будеш така, як Жоржина. У тебе зміниться все, навіть колір волосся та очей. Там, куди ми будемо летіти, це просто необхідно.

– Добре. Це не проблема. Так навіть цікавіше буде, – відповіла Марвеліна.

– Ой лишенько! – сплеснула в долоні хмаринка – Давайте поспішати, бо Страхопудало Огидний зачаклував час і переніс нас у 30 грудня. Тепер в нас залишилося два дні, щоб врятувати королеву. Інакше зими і свят більше ніколи не буде! Тож вирушаймо!

ІІІ частина – Денсленд

Зара, Грей, Жоржина та Мара нарешті в Денсленді. І перетворення з Марвеліною сталося само-собою, тільки-но друзі перетнули кордони цієї країни. Мара стала рудоволосою, як Жоржина. От тільки очі відрізняли її від Подруги. Одне око було зелене, як і в Жоржини, а інше стало блакитне, наче небо сонячного дня. Грей не переставав милуватися своєю господинею. Вона стала така гарна, наче повернулася у своє справжнє тіло, аж світилася вся.

Друзі ж почали озиратися навкруги, щоб хоча б зрозуміти куди потрапили. Перше що кидалося в очі це були гори. Їх білі вершини торкалися хмар, а чорне підніжжя плавно переходило в зелену долину, в якій розкинулося велике королівство. Правда воно було менше, ніж Чудерляндія, та все одно велике. Це було королівство Денсленд. Воно простягалось по всій долині і друзям видно було всі споруди, площі і навіть вулички як на долоні. Особливо дивним було те, що всі будинки мали не рівні сторони і червону покрівлю. Серед усіх будиночків виділялося тільки два. Вони мали не червону покрівлю. Зара пояснила, що будинок із блакитною покрівлею, – це будинок короля Денсленду Рема ІІІ, а у вежі із синім дахом живе її друг і товариш маг Рустам. Хмаринка сказала, що треба йти до нього. Рустам дуже мудрий і зможе допомогти відшукати й отримати ключ.

І друзі вирушили на пошуки помічника. Дорога була не дуже довга, тому вони швидко дісталися до вежі Рустама. Вони, роззираючись, увійшли всередину. Довгі темні сходи вели вгору, тільки де-інде над сходами висів смолоским, що освітлював шлях. Друзі обережно почали підніматися. І ось нарешті десь удалині замиготів вогник. Це було світло в кімнаті чаклуна. Марвеліна, Жоржина, Грей та Зара майже забігли в кімнату- так вони поспішали. Рустам сидів біля великої книги і щось чаклував.

• О, а я на Вас чекав, – сказав маг.
• Привіт! Ти, як завжди, ворожиш? – спитала Заріна.
• Я ж чаклун! Мені можна!!! – якось дуже тепло і радісно сказав Рустам. Але давайте про Вашу справу. Час спливає дуже швидко, а ще дуже багато треба встигнути і на жаль, я не можу цього разу зупинити час. Тільки тоді, коли ви матимете чотири із семи ключів я зможу вповільнити рух зірок, і час буде збігати трохи повільніше.

Усі сіли коло чаклуна і почали слухати його.

Ключ від нашого королівства Денсленд знаходиться у нашого короля Рема ІІІ. А він дуже затятий танцюрист. У його покоях ніколи не замовкає музика і він постійно тренується. У кінці кожного року в королівстві проходить турнір із танців, де кожний охочий намагається перетанцювати короля і забрати ключ собі, а також стати новим королем.

Уся четвірка аж «очі округлила» від подиву. Рустам зрозумів за їхніми виразами облич, що вони хочуть запитати і продовжив.

Справа в тому, що двадцять років тому Рем ІІІ видав свій указ: «Кожен житель Денсленду може стати королем, але для цього йому треба перетанцювати самого Рема. Саме тому він постійно тренується, щоб не втратити форму, і ось уже довгі два десятки років ніхто не може його перетанцювати. Якщо у вас це вийде, то без проблем заберете ключ і помчите далі. Я саме зробив таке зілля,  випивши його, Заріна за декілька секунд перенесе вас у наступне королівство.»

Друзі замислилися. Усі мовчали. Ніхто не хотів говорити першим. Секунди здавалися вічністю. Та нарешті Марвеліна встала і повідомила всіх, що вона буде змагатися з королем, адже в неї є хист до танців, вона відвідувала гурток з хореографії, коли була вдома. Коли Мара згадала про дім, то трішки засмутилася, адже вона сумувала за татом і мамою, хоча вони завжди такі зайняті, що, мабуть, і не помітили її відсутність. Вона змахнула сльозинку з красивих довгих вій і рішуче стала перед усією компанією.

Друзі трохи повеселіли, а Рустам підійшов ближче, дуже уважно подивився на неї і сказав: « Я дам тобі додаткові сили. Вони допоможуть тобі вистояти у двобої. А зараз я перенесу вас у замок короля. Саме в ту залу, де проходить турнір. Заплющте очі, і хай перемога сьогодні буде на вашому боці.» Чаклун сплеснув у долоні один раз – і змінив їх одяг та зачіски, сплеснув два – і вони вже в танцювальній залі.

Марвеліна роздивлялася навкруги і шукала, де є Рем ІІІ. І ось нарешті вона його побачила. Мара вже хотіла йти до нього ближче але в неї в голові промайнула думка: «Звідки я його знаю?» Та наша хоробра дівчинка відігнала від себе будь-які думки і пішла назустріч невідомому.

Коли король глянув на неї, він змінився в обличчі, наче він чогось злякався. Але Рем швидко опанував себе і вийшов до неї. Не кажучи ні слова один одному, вони почали танцювати. Це дійство тривало цілу годину, але ніхто не здавався і намагався перетанцювати суперника. І ось настала кульмінація двобою – Рем поглянув у очі Марвеліни, побачив, що вони різного кольору, жахнувся і впав. Мара не стала чекати, доки король підніметься. Вона підскочила до нього, схопила ключ зі словами: «Можете вічно бути королем, але ключ мій».

У цей час у залі з`явився Рустам. Він знав, який підступний може бути король, особливо, коли це стосується грошей і влади. Тому він прийшов на допомогу і, подаючи світлову кулю в натовп, осліпив усіх присутніх. Він хотів завадити королівським слугам забрати у Марвеліни ключ.

Тим часом Заріна випила прискорювач, перетворилася знову на золоту хмаринку, і наша четвірка відправилася в Ігроленд. Але вони про це ще не знали…

ІV частина – Ігроленд

Коли танцювальна зала була далеко позаду, і Золота хмаринка нарешті зупинилася, Марвеліна хотіла одного – попити води. Спрага від довгого танцю мучила її всю дорогу, але під час польоту ніде було взяти бодай краплинку води. Вона озиралася і шукала якусь водойму або вже хоча б калюжу після дощу. Шукаючи воду, Мара оглядала кожний закуточок, а друзі йшли за нею і готові були в будь-яку хвилину прийти їй на допомогу. Вони дуже були горді, що ця тендітна четвертокласниця зробила такий подвиг і здобула ще один ключ. І ось вона почула плескіт води. Вона пішла на звук, і через декілька хвилин побачила річку. Марвеліна жадібно припала до життєдайної вологи. І тільки, коли спрага була втамована, дівчина підвелася і запитала у Зари про їхнє місцезнаходження, а сама тим часом причепила завойований другий ключ на нашийник Грею. Заріна розгублено кліпала очима. Вона впізнала, що вони потрапили до Ігроленду, але, на жаль, не знала, як отримати ключ, і навіть де він знаходився, Заріні теж було не відомо. Друзі розгубилися, що робити далі вони не знали. Час спливав, і вони вирішили йти туди, де чути було найбільше голосів. Що їх там чекає, вони не знали, але обіцянку допомогти жителям Чудерляндії треба було виконувати.

Ігроленд – це невеличке королівство, де править король Сміхотун І. Через його центральну площу протікала річка Сміяниця. Вона була не дуже широка і не глибока, а на берегах Сміяниці з двох сторін було безліч гойдалок, каруселей та різних атракціонів. А по річці плавали човники з малечею. На одному з човників сидів гномик у фіолетовому комзолі і дуже уважно стежив за нашими прибульцями. Грей одразу «унюхав» неприховану цікавість цього маленького чоловічка. Він підійшов до краю води і привітався до гномика:

• Привіт, добродію. А чому це ти так уважно за нами спостерігаєш? Ти тільки нас не бійся, ми прийшли з миром до вас.

Гномик від нього відвернувся і нічого не відповів.

• Цікаво, а у вас тут усі такі невиховані? Ваша країна називається Ігроленд. Ми завітали до ВАС, щоб погратися, може, і ти з нами? – продовжив Грей.

Він намагався розговорити дивака у фіолетовому комзолі і йому це таки вдалося, хоча і не одразу.

• Ні, не всі. Тільки я і тому, що зі мною ніхто не грається.
• А чому ж ні? Ми разом пограємося.
• У нашій країні граються всі, а я не можу. Мені король заборонив. І виходити з човника заборонив.
• Можна подумати, що ти якийсь скарб охороняєш, – навмання бовкнув Грей.
• Тільки нікому не кажи, – злякався гномик, – інакше мене король відлупцює. У мене є одна річ, яку я охороняю вдень, коли Сміхотун І спить, бо вночі він сам береже цей скарб, щоб ніхто не вкрав. Справа в тому, що дуже давно придворний звіздар наврочив нашому королю, що в нього вкрадуть атрибут його влади в королівстві. І з тих пір він нікому не довіряє, не сміється і всього боїться. Ось тому вночі він охороняє цю річ сам, а вдень я – як самий старший у країні.
• Та залиш ти той скарб у човнику, і хай там лежить, а ти йди сюди. Ось тут, на березі, пограємося у квача.

Грей помітив, що гномик почав сумніватися, а ще він зрозумів, що атрибутом влади короля може бути ключ, який їм так необхідний. Четверолапий думав, що треба будь за що виманити цього дивака з човна. Грей підморгнув дівчатам, які із захопленням спостерігали за його діями, і продовжив умовляти гнома. Майже півгодини вмовлянь закінчилися тим, що Грей дізнався, що гномик насправді має ім’я Гоша, підтвердив свої здогадки про ключ у човні і, нарешті, виманив цього ображеного на берег, гуляти в квача. Іще півгодини вони гасали по березі як навіжені, а час спливав і треба було якось забирати ключ. Коли вони обоє втомилися, просто попадали на зелену траву біля човна. Дівчата вже починали нервувати, адже час минав. 30 грудня підходило до кінця, а в них було тільки двоє ключів і, щоб уповільнити час, треба було дістати ще два. Вони розгублено чекали, що вийде з цієї витівки Грея. Але Гоша випередив їх. Він сам почав розмову про ключ, про те, що йому ніколи не було так весело, як зараз. Гномик постійно дякував Грею за небайдужість, а тоді сказав таке, що у всіх в голові запаморочилося, тільки не відомо від чого: чи від подиву, чи від радості: «Я віддам вам ключ просто так, але за умови, що я піду з вами. Я не хочу залишатися тут. Мені добре із вашою компанією, а особливо – із Греєм, будь ласочка!» – почав вимолювати Гоша. – Тим більше, я знаю куди вам, ну, нам треба далі! І яка пригода чекає всіх попереду».

Усій чесній компанії нічого було робити і всі вони погодилися на подорож Гоші разом із ними.

Задоволений гномик віддав ключа чотирилапому другу і скомандував: «У путь». А трішки подумав і додав: «Поки Сміхотун І не прокинувся».

Заріна знову стала хмаринкою, підхопила друзів, загорнула в золотий оксамит і попрямували в далеку путь – до Брудляндії.

V частина – Брудляндія

Коли всі кордони Ігроленду залишилися далеко позаду, і напруга трохи спала, Гоша почав розповідати про країну, яка чекала їх попереду.

Це завдання буде найлегше, адже це найменше королівство із усих, що є в нашому світі. Справа в тому, що Брудляндія – це невеличка місцевість, яка колись була дуже процвітаючою країною Оазою. Люди, які жили в цій країні, вирощували багато диковинних рослин, і від цього їхня Оаза була найпрекраснішою серед семи королівств. Але одного разу прийшла зла чаклунка й обдурила жителів. Замість насіння красивих нових рослин, вона підсунула їм насіння бур`янів, які виросли і згодом поглинули все, що було навкруги, а чаклунка Бруда ще й додала своїх злих чарів. Через це Оаза вкрилася брудом і болотами, нині – це королівство Брудляндія, а живе там і править одна зла чаклунка Бруда. Усі інші живі істоти покинули це страшне місце. Зла магиня побудувала собі вежу серед боліт і сидить в ній і творить свої чорні справи.

Заріна продовжували політ, а друзі почали обговорювати сказане гномиком. Їх дуже тривожила зла чаклунка, і як у неї забрати ключ. Вона ж могла і начаклувати чогось негарного або взагалі зачаклувати всю п`ятірку прибульців. Або якщо вона сидить у вежі серед боліт, то як у неї потрапити і забрати ключ.

Гоша продовжував наполягати, що це найлегше завдання. Мовляв, хай Зара полетить і забере ключ у вежі. Злість переповнювала її, адже гномик не запитав у самої хмаринки, чи може вона це зробити чи ні. І перший раз за всі подорожі золота хмаринка змінила свій колір. Від злості вона стала фіолетовою, але незабаром це зникло, бо Жоржина мало не посварилася з Гошею: треба хоча б Заріну запитати, а не примушувати її летіти у лігво злої чаклунки Бруди.

Але сталося диво. Коли вони пролітали над Брудляндією, Мара помітила, що Бруда якраз залишила замок. Вона, вилетівши на своїй чорній хмаринці через вікно, подалася на північ семи королівств. Марвеліна сказала про це золотій хмаринці, і Заріна прийняла рішення миттєво. Вона разом зі всією компанією влетіла в те саме вікно, з якого вилетіла Бруда, і причаїлася там, аби магиня не помітила і не повернулася.

Компанія вийшла із золотого оксамиту, і кожен мовчки почав ходити і роззиратися навкруги, шукаючи ключа. Як на лихо, його ніде не було видно, і вони почали пошуки з початку, заглядаючи у кожну шпаринку. В одній із них Жоржина побачила маленьку гарненьку мишку з рожевим бантиком. Вона посміхалася і щось намагалася сказати, але це було так тихо, що дівчинка не чула жодного слова. І тоді мишеня дістало свого кишенькового нетбука і включило програму підсилення голосу, щоб Жоржина змогла її почути.

• Мене звуть Маус, я повинна бути символом наступного року, але зла Бруда заточила мене сюди, забрала голос, і сказала, що цього більше не буде. Що люди не отримають зиму і Новий рік, а я назавжди залишусь у її замку як мале бридке мишеня. А якщо я не буду її слухати, обіцяла привезти кота, щоб він мене з`їв. Я дуже боюся цю Бруду. Але я все одно допоможу вам знайти цей ключ, адже якщо ви визволите Ладу, то і я автоматично позбудусь чарів, і все стане так, як повинно бути. У сусідній залі на столі є світильник, що зроблений із голови змії. У нього в темноті світяться очі, а замість язика і є ключ. Тільки хапайте його швидко і тікайте, бо як тільки ключ зняти, увімкниться сирена, і тоді вже у вас буде всього декілька хвилин, щоб утекти.
• А як же ти? Ти що залишися тут? Давай із нами.
• Ні, ви повинні впоратися, і тоді я повернуся до всіх людей. А зараз мерщій за ключем.

Жоржина не боялася змій, тому, коли вони забігли до сусідньої кімнати, вона схопила ключ, а Заріна тим часом уже підхопила всіх і вилетіла у вікно, чимдуж помчала звідти, поки не повернулася Бруда.

Тепер у них було 4 ключі, а до кінця 31 грудня залишалося 6 годин і треба було за цей час знайти ще три, визволити Ладу І. Марвеліна, Жоржина, Грей, Гоша та Заріна, коли відлетіли на бузпечну відстань, почали радитися, що ж тепер робити і як встигнути виконати обіцянку слоникам і бегемотикам. Вони ж, мабуть, так чекають на свято і на свою королеву. І тут Заріна пригадала слова мага Рустама про уповільнення часу, коли знайдеться чотири ключі. Після згадки про Рустама наша п`ятірка почула його голос, неначе з паралельної реальності: « Все правильно друзі тепер у вас удвічі більше часу. До кінця 31 грудня у вас залишилося майже 12 годин, а вам ще три ключі треба відшукати, тож уперед до Чистляндії!» І друзі продовжили свій шлях у далеку країну.

 VІ частина – Чистляндія

Коли друзі прибули до Чистляндії, то побачили такі чисті вулиці, здавалося в них можна дивитися як у дзеркало. Вони вирішили звернутися до Головного у цій країні, щоб з`ясувати, де їм знайти омріяного п`ятого ключа, бо часу просто ходити шукати не було. Але не встигли. Тільки вони про це подумали, як десь поруч хтось заволав:

• Хто Ви такі? Хто Вас кликав? Чому Ви тут? Я викликаю Магістратус.
• Це що таке? – пошепки спитала Мара.
• Поліція, по-вашому, – сказав Гоша.
• Вони з Землі, а я з Ігроленду, – сказав на місцевому Гоша.
• Що Вам потрібно в нашій країні? – продовжував волати цей чоловік.
• Ми хочемо врятувати королеву Чудерляндію та всіх семи королівств.. Нам потрібно зібрати ключі для цього. У нас є чотири ключі, потрібно ще три.
• То Ви з добрими намірами до нас? Тоді я не викликатиму магістратус. Ідіть краще ось цією вулицею до головної ялинки, знайдіть там їжачка Колючку. Скажете, що ви від Головного і він проведе вас до будинку, де зберігаються ключі.

Завдяки пораді п`ятірка відважних швидко знайшли головну ялинку. І, дійсно, під ялинкою сидів маленький їжачок. Мара підійшла до нього.

• Доброго дня, їжачок. Ми від Головного. Він сказав, що ти знаєш будинок, де є ключ від брами вашого королівства, і що ти допоможеш нам.
• Я не простий їжачок. Мене звуть Колючка. Так, я знаю, де є ключ. Це дуже далеко звідси – на півночі нашого королівства, у покритому льодом та снігом замку. А ще, окрім ключа, там схована дівчинка на ім`я Луна. Її викрала хазяйка замку за те, що люди перестали вірити в Різдво і чари новорічної ночі. Без неї, навіть маючи всі ключі, ви не зможете врятувати Ладу, тому треба буде не тільки знайти ключ, а і цю дівчинку теж. На дорогу потрібно приблизно два або три дні, якщо на хмаринці.
• Це дуже довго. Ми не маємо стільки часу. Треба набагато швидше. Як же нам туди потрапити? – зауважив Гоша.
• Я можу нас перенести, – сказав Колючка, – доторкніться до моїх колючок разом і заплющте очі, бо буде дуже яскраве світло під час польоту.

Уся компанія взялась за руки, заплющила очі і доторкнулася до колючок їжачка. Одразу все довкола загуло, загуркотіло, і їх щось підхопило, і понесло у незвідані далі.

Минуло декілька хвилин, і все довкола стихло. Вони відчули під ногами тверду землю. Коли всі розплющили очі, то їх наче осліпило. Замок, перед яким вони зупинилися, був наче з кришталю. Він переливався у місячному сяйві, а довкола лежав сніг білий-білий, і від цього очі хотілося примружити. Коли друзі звикли до такого сяйва, вони побачили біля своїх ніг стежину, яка вела до самісінького замку. Не довго роздумуючи, друзі попрямували до дверей цієї величної будови.

Коли вони вже були біля замку, на двір вийшла поважна панна. То була пані Крісмас.

• Що Ви тут забули? – напускаючи на дітей жаху, спитала панна.
• Нам би треба з вами поговорити, – відповів Грей.

Пані Крісмас обвела дітей дуже пронизливим поглядом. Давно я не зустрічала землян. Із того самого моменту, коли вони зрадили Різдво, Новий рік і мене. Добре, заходьте, поговоримо.

Пані провела дітей у будинок . Коли вони зайшли, то Мара як головний представник людей почала розмову:

• Пані Крісмас, ми прийшли до вас за допомогою. Ви охороняєте ключ від брами Чистляндії, а ще у вас живе дівчинка Луна. Нам дуже потрібно, щоб ви відпустили її з нами і дали ключ. Я розумію, це прохання виглядає дуже зухвало, але без цього ми не зможемо врятувати Ладу І і повернути віру людей у чари новорічних та різдвяних свят.
• Нізащо я не буду допомагати людям! Ці брехливі і підступні створіння, які все роблять для своєї вигоди! – пані кричала і метала очима блискавки від образи.
• Але ж не всі люди нехтують вами і вашими святами. Як бути з ними? Ми розуміємо, що ви ображені на всіх, але зрозумійте, якщо ми не спробуємо, то все буде втрачено назавжди, і тоді зникнуть не тільки земляни, але і ваші сім королівств. Я вас благаю, пані Крісмас, допоможіть нам, будь ласка.

Марвеліна розплакалася. Вона не знала, чим могла ще схилити на свій бік панну. А ображена хранителька зимових свят мовчки та непорушно сиділа у своєму кріслі. Так минуло декілька хвилин, але вони здавалися вічністю для Мари. Нарешті пані Крісмас заговорила:

• Більше тисячі років я не мала нічого спільного з людьми після їхньої зради. Не знаю, чому, але я вам вірю і, мабуть, я все таки допоможу вам.

 Пані перший раз посміхнулася. І від цього палац став вигравати різнокольоровими вогниками ще більше.

Після цих слів пані Крісмас покликала Луну і дістала зі своєї білосніжної муфти ключ від брами. Вона віддала його Грею, і тепер в них було аж п`ять ключів. Марвеліна та Жоржина дякували старенькій панні. Вони обіймали її і навперебій говорили слова подяки, а маленький Гоша схилився перед пані Крісмас у реверансі.

Раптом двері в залу, де всі знаходилися, відчинилися, і до них вийшла прекрасна дівчина. Це була Луна, але, дивлячись на неї, усі дуже здивувалися. Її волосся було руде, а очі були блакитні, наче весняне небо. Вона дуже була схожа на Жоржину та Марвеліну. Усі вони мали однаковий колір волосся. Дивлячись на них зі спини можна було їх переплутати.

• Усім доброго дня! – привіталася Луна. – Пані Крісмас, ви мене кликали?
• Так, дитинко. Настав час рятувати наші королівства. Тобі доведеться піти з цими добродіями, бо без тебе вони не впораються. У них не вистачає двох ключів, а до дванадцятої ночі вже зовсім трішки залишилося.
• Добре, добре, я піду з ними і допоможу, чим зможу. Але ми не можемо так швидко переміщатися, адже у дві країни, які залишилися, не можна потрапити на хмаринці. Як бути?
• Луно візьми моїх різдвяних оленів. Вони люблять тебе і домчать, куди ти їм скажеш, тільки не забудь відпустити їх після справи до мене.

Луна попрощалася з пані і повела всю компанію на задній двір замку, де їх чекали чарівні олені. Усі вони сіли в сані і вмить олені підняли їх над дахами будинків і понесли до наступної пригоди до Музиколенду.

VІІ частина – Музиколенд

Коли друзі дібралися до Музиколенду, була вже третя година дня 31 грудня. І це завдяки чарам Рустама. Якби не його чаклунство, можна було б і не встигнути врятувати Ладу І. Що робити далі, ніхто не знав. Це була нова і дуже дивна країна. Мало хто про неї чув, а Марвеліна, Жоржина, Луна, Грей та Гоша з Колючкою взагалі нічого не знали. Усі вони були розгублені. З чого починати і куди йти – ніхто не знав.

• Музиколенд поділений на дві частини. Мрррр! – озвався кіт.
• Ти хто? – здивовано спитала Мара.
• А ти що, мене не пам’ятаєш?
• Та щось не пригадую…
• Ну звичайно. Ти ж ще була дуже маленькою. Я твій кіт – Мерлін.
• Чому ж ти тут? І де ти подівся тоді шість років тому?
• Не знаю, як я сюди потрапив. Мабуть, так, як і ти. Пішов погуляти і – ось. Але я чітко знав, що ти будеш тут, і тобі потрібна моя допомога.
• То, може, Мерліне, ти знаєш де останній ключ, щоб урятувати Ладу?
• Звичайно, знаю. Я ж через це і чекав тебе тут. О-о-о з Вами Колючка? Дуже здивований, що ти вийшов зі своєї країни.
• Давайте до теми – привів усіх до «закинутого» питання Грей, – де ключ?
• Як я казав, Музиколенд поділено на дві частини. Так от, ключ у класичній частині міста, – сказав кіт.
• А як туди дістатися? – Запитала Марвеліна.
• У роялі.
• Як?
• Я ж кажу, у роялі. Ну, це як автобус, тільки великий-великий рояль.
• Зрозуміло. Тоді хутчіш, до Нового року залишилось мало часу, а ми ще не знаємо, що нас чекає далі, – підганяла усих Мара.

Та кіт Мерлін не поспішав бігти до роялю.

• Розумієте, щоб рояль відвіз нас до ключа, треба зіграти на ньому, – промовив він.
• Що-о-о-о? – в один голос сказали друзі. – Але хто зможе це зробити. Це ж так важко. Усе пропало, – навперебій продовжували говорити подорожуючі.

І коли вже успіх кампанії звівся майже до нуля, і всі опустили руки, і не вірили у свою перемогу, на поміч знову прийшла Марвеліна.

• Ходімо до роялю. Коли я жила в світі людей я вчилася грати на фортепіано, а це дуже схожі інструменти між собою за правилами гри. То ж я, думаю упораюся. Швидше!
• Ось він! – крикнув Мерлін і рвонув на пагорб, де стояв рояль, який міг відвезти їх до ключа.

Мара побігла за ним, а слідом і всі інші. Дівчинка підійшла до прекрасного інструмента, провела руками по клавішах, згадала все, що вчила, і заграла. Заграла прекрасну мелодію, від якої замовкли пташки і перестав дути вітер. Усі заворожено слухали переливи. Марвеліна зіграла одну мелодію, потім другу, третю і, нарешті, рояль заговорив:

• Давно ніхто так не торкався моїх клавіш. Я вже й забув, що можу так грати. Ви виконали обов’язкове завдання і тепер хутчіше за ключем, але коли ми приїдемо на місце, ти Мерліне, не проґав ключ. Там усе залежатиме від тебе.

Рояль піднявся в небеса і поніс наших героїв до найвищого у країні дуба, на якому висів ключ. Їхали недовго, хвилин п’ять. Тільки-но рояль зупинився, Мерлін стрибнув на землю і хутчіш побіг до високого дерева. Він почав чимдуж видиратися на нього, поки ключ не зник. Треба було дістати його за три хвилини. Якщо наш чотирилапий не встигне зробити це за відведений час, то ключ зникне. Але Мерлін був справжнім гарним котом, поки вся компанія добігла до дерева, кіт уже ніс до них ключ. Нарешті шість ключів були зібрані. Луна покликала оленів. За декілька секунд вони підхопили друзів і понесли назустріч останній пригоді – до Монстроленду.

VІІІ частина – Монстроленд

Коли друзі, Марвеліна, Жоржина, Луна, Заріна, Грей, Гоша, Колючка і Мерлін, потрапили до Монстроленду, то їх уже чекали монстри. Ці злі потворки вже знали, що вся компанія прийшла рятувати королеву Ладу І, що в них вже є шість ключів і залишилося дістати тільки один. Монстрики за наказом головного монстру Страхопудала Огидного обступили їх і не давали нікуди пройти.

• Ха! Хочете врятувати королеву, не вийде! У Вас немає ключа, щоб відкрити печеру!
• Ви ж його тримаєте у руках. Віддайте нам! – гаркнув Грей
• Ха-ха-ха! Ще чого! Не бувати снігу та й того Вашого свята. Як його? Нового року!
• Тоді ми заберемо його силою! – знову загарчала вівчарка.
• Вас мало і Ви ще малі! – кричали і зловтішалися монстри.

Та друзі не розгубилися. Вони зійшлися в коло і силою свого чистого бажання і доброго серця разом промовили закляття:

«ХОЧ МОНСТРИ ВКРАЛИ УВЕСЬ СНІГ,

МИ ПОВЕРНЕМО ЙОГО ДО НІГ.

ТА ДЛЯ ЦЬОГО НАМ ПОТРІБНО

У МОНСТРОЛЕНДІ ПРАЦЮВАТИ ПЛІДНО»

Закляття подіяло одразу. Ним вони зробили собі клонів. Так-так. Таких як вони. Ось їх стало шістнадцять, двадцять чотири, тридцять два. І кількість продовжувала рости. Монстри вже почали трішки тремтіти від переляку, але намагалися не показувати цього і зухвало почали бій.

Діти, які прийшли рятувати королеву і весь світ від зла, не били монстрів. Вони лише блокували їхні удари, бо їхньою головною метою був ключ. Бій тривав дуже довго. До кінця року залишалося дві години і ось, нарешті, Грей ухопив ключ у зуби у Страхопудала Огидного і поніс його до Мари. Та впевнено перекинула ключ Луні, а Луна віддала Гоші, який під час бійки тримав останні шість ключів. Він вставив їх в отвори печери, де була зачинена Лада. Умить сталося диво. Печера відчинилася, потім яскраве світло, і замість монстрів стояли розгублені люди, які своєю зневірою і злістю хотіли позбутися свята, яке єднає сім’ї і приносить тепло і затишок у наші оселі. Ці люди, здається вже давно чекали Нового року, але наче боялися зізнатися в цьому. Темрява відійшла від країни, а вулиці міста вмить стали засніженими, наче сніг ішов і не переставав п’ять днів.

І ось із печери нарешті вийшла Лада. Королева семи королівств – найпрекрасніша жінка в усьому всесвіті.

• Доброго дня! Вітаю Вас у Сноуленді! Із прийдешнім святом! Дякую, що врятували всіх нас і «розтопили» лід у наших серцях! А тепер хутчіше всі на бал на честь Нового року до Чудерляндії, адже через дві години почнеться нова ера, нове життя, сповнене віри і надії на майбутнє.

Лада сплеснула в долоні, і всі, хто був там, опинилися в королівському замку в Чудерляндії, де рожеві слоники і блакитні бегемотики вже повним ходом готувалися до зустрічі свята і своєї королеви.

ІХ частина – Шокуючі секрети

Коли вся компанія разом із королевою Ладою прибула до Чудерляндії, її величність підкликала до себе трьох дівчат: Марвеліну, Жоржину і Луну і мовила:

• Дівчатка мої любі. Ви насправді мої доньки. Ти Марвеліна – найстарша, ти Луна – середня, а ти Жоржина – найменша.

Дівчата дуже здивувалися, але найбільше здивування було у Мари.

• Як так? Тоді чому я найдалі була від семи королівст?
• Вас трьох вкрала зла відьма – пані Бруда. Вона зачаклувала Сноуленд і перетворила на Монстроленд, наклала закляття, і тільки три рідних люблячих серця могли його зняти. І Ви це зробили.
• А тоді чому я була несправжньою? – запитала Жоржина.
• Бруда дуже не хотіла, щоб її закляття хто-небудь і коли-небудь зняв. Тому вона зітерла тебе зі світу і думала, що ти не зможеш відродитися.
• Тобто якби не Мара, я і б і не дізналася правди?
• Так, дитино, на жаль, так.

Потім дівчата навперебій розпитували у своєї матері про своє життя, яке було для них новим. Вони ніяк не могли повірити, що ця історія відбулася саме з ними.

А коли всі питання були вирішені, відбулося велике свято, де були всі, хто допомагав нашим героям у цій важкій подорожі, навіть пані Крісмас прийшла. А головною гостею на цьому балу була миша, яка стала символом прийдешнього року. Грея призначили головним королівським псом. Гоша з Колючкою веселили людей, а Мерлін був просто улюбленим пухнастим котом. Луна, Марвеліна і Жоржина стали принцесами, але це вже зовсім інша історія.