Осінній сонет

Напрочуд тихою ходою

Підкралась осінь босоніж,

І мир, і спокій знов собою

Дарує навкруги хутчіш.

Вона охоче визначає

Сусідство літа і зими

І напує гарячим чаєм –  

теплом плекає вечори.

Її обійми пробачають

Дощам холодним і вітрам,

І надто осінь співчуває

Світанкам пізнім, куцим дням.

У діжку неба заглядає

Її вже з вересня душа,

Пташок у вирій проводжає,

І соком тішиться лоза.

І щирість врожаїв гостинно

Жовтень складає у льохи.

А листопад, як герб родинний,

Сади віншує і ліси.