О моя, чарівная панно!

Хто ти, дівчино темної ночі?

Чом же ти в тишині ,та й одна?

І чому твої яснії очі

Без прохання взяла таїна?

Де ж твій голос дзвінкий нездоланний?

Однесли у степи солов’ї?

Чом мовчиш незрівнянная панно?

Не край серця свого у журбі!

Не ховай свої карії очі,

Не ховай бо від світу красу!

Хочеш дівчино темної ночі,

Я тебе на руках однесу?

Ой чому ті прекраснії очі,

Потопають ночами в сльозах?

Тебе бачить такою не хочу,

Навіть в злих та страшних своїх снах!

Не ховай своє личко рум’яне,

Не втирай свої сльози рясні,

Бо воно все для мене кохане,

Наче білі сади навесні.

Не ховай свої давнії шрами,

Свіжі рани й свою гірку біль,

Я закоханий в них до нестями,

Ліки сам принесу звідусіль.

Лиш поглянь моя рідна,жадана,

Я за погляд лиш твій все віддам!

Чом не бачиш мене ти кохана?

Я ж за тебе піду із життя!

Усміхнись мені дівчино мила,

Подаруй мені усмішку цю!

Що ж  тебе сильно так засмутило?

Розкажи , не край душу мою!

Буду слухати я тебе вічно,

Та дивитись на тебе завжди.

Ти прекрасна для мене й велична,

Символ вічної слави й краси.

-таких слів я не чула ніколи,

З того дня як з’явилась на світ.

Але ти,невідомий соколе,

Покорив моє серце навік   

Усміхнулась мені ніжна панна,

Милим став мені вмить увесь світ!

Засліпив землю сонцем світанок,

І розвіяв кохану,як цвіт.

Хто ти дівчино темної ночі?

Де тепер ти нещасна,одна?

І чому твої яснії очі

Без прохання взяла таїна?