Моя втіха — Свобода

Відчуваю свободу, щойно здіймаюся вгору. Крила-вітрила тримають впевнено і вільно. Мій світ – скільки сягає орлиний погляд. Стрімко пірнаю вниз. Злітаю над верхівками дерев. Вітер підхоплює мене грайливою хвилею.

Я – орлиця. Незалежна. Сильна і мужня. Загартована сезонними вітрами і дощами. Випещена матір’ю-сонцем і батьком-місяцем. Щоночі я танцюю-кружляю під захопливі оплески батька-місяця. Це танок первісних птахів-богів. Від них я маю мудрість і силу.

Лечу. Розпадаюсь на крихкі спогади. Перший подих і кволий крик. Тепле і вогке пір’я орлиці-матері. Незграбні порухи. Страх світла і темряви. Голод. І пісня вітра-мандрівника.

Перше полювання. Довгоочікуване. Тривожне. Тамую подих і рушаю. Здобич швидка і невловима. Зникає, наче крізь землю. Виснаженою і розлюченою повертаюся до гнізда. Впевненим порухом згортаю крила. Відчуваю рідне гніздо. Затишок і спокій. Проте голод. І вітер-привид навкруги. Зручно вмостившись, пірнаю в сон.

Свобода – моя втіха. Мій політ завше легкий. Вітер пестить моє єство. Довкола гори дихають вічністю. Вони пам’ятають танок первісного птаха-бога. Вогкий туман повзе над долиною хижим звіром. Цей світ мене загартував і сповнив небаченої сили. І якби мені довелося покинути його… Я сховала б у крилах снагу місцевого вітру. А в пазурах міцно тримала б грудку землі – серце тутешніх гір. Долину розтинають перші промені сонця. А гори-пращури чують мій переможний крик.