А ДОЩ ШУМИТЬ…

А дощ шумить і не вщухає.
Під ковдрою солодку каву п’ю.
Важливо, якщо хтось кохає
І сумно чути: вибач не люблю.

Нестримно час летить осінній,
Благаючи забути ті слова.
І очі такі рідні, сині,
Як важко жити, але я жива.

Чому довірливо корилась,
І вірила, що ти – моє життя.
Але, на жаль, я помилилась.
Ілюзія на рівні сприйняття.

Не втримала твої долоні,
Не розтопила кригу у душі.
Була рабинею в полоні…
І очі вже не рідні, а чужі.

Коли кохаєш – ти рабиня,
Ти – полонянка власних почуттів.
Коли тебе – то ти – богиня.
Пливеш до інших, кращих берегів.

Любіть себе, не довіряйте,
Не відкривайтесь, душу бережіть!
І, як зірки на небі, сяйте,
Хто дійсно вартий – того обійміть!