Нас вже ніхто не пам’ятає…
Нас вже ніхто не пам’ятає…
Пройшов наш час, змінилось все,
Зоря останню тінь кидає,
А зорі схожі на людей.
Там у небесній далені,
Я знаю є свої міста,
Є Київ свій, та свій є Рим,
Є мова спільна- доброта.
Там один одного всі знають,
Панує мир там та життя,
І ранок починають з кави,
З краплиной меда й молока.
Перетворились люди в зорі,
Бажання можна не бажать,
Але я чув, що у розмові,
Там мріють знов людиной стать…
«Нас вже ніхто не пам’ятає…»
Категорії: Авторська поезія, Сергій Білоконь
Будьте першим, хто залишив відгук “«Нас вже ніхто не пам’ятає…»”“ Скасувати відповідь
Відгуки
Відгуків немає, поки що.