Моє щастя
Я не хочу писати віршів, щоб жалітись на долю.
Не вважаю доречним хвалитись у них своїм щастям.
Я римовано просто люблю спілкуватись з собою,
Хоч бракує мені (навіть, жаль) на розмови ці часу…
Що таке – ці вірші? Медитація? Ключ до порталу?
Мікроскоп, що частини моєї душі розглядає?
Може, це льодовик, який тане помалу-помалу,
Викриваючи те, що у серці своєму ховаю?
Віддзеркалення мрій і страхів. Ну, а як же без цього?
І бажання свій внутрішній світ в одну мить осягнути,
Відділяти навчитися грішне і зле від святого,
Всі карбуючи правила, щоби колись не забути…
В ті хвилини, коли розмірковую про сокровенне,
Заплітаючи всю філософію в звичні рядочки,
Відчуваю, як дихає в спину хвилина буденна,
Ледь лоскочучи шию осіннім, тремтливим листочком…
…Кажуть, все геніальне – просте. От і я зрозуміла,
Повернулася, наче з прогулянки у потойбіччя:
Те, що світу цього я в польоті торкнутись зуміла,
Це – і є моє щастя! Просте. Особливе. Одвічне.
Відгуки
Відгуків немає, поки що.