ВАРЕНЬКА
У далекій юності я мріяла про хлопця з великими голубими очима й світлим кучерявим волоссям. Мати твердила своє: «Аби гроші були! Будуть гроші – усе буде. За гроші все можна купити».
– І любов? – наївно запитувала я.
– І любов, – казала мати.
Він приїхав у відпустку до батьків. Ми були сусідами. Але я ніколи ще не бачила Ігоря. Набагато старший за мене, давно залишив батьківський дім. Нас покликали на вечерю. Оглянув мене згори донизу й сказав моїм батькам: «Годиться».
Я втекла додому. Ридала цілу ніч. Батьки ж не церемонилися: або йду заміж, або світ за очі!
Через місяць ми одружилися. Ігор не шкодував грошей. Купив мені красиве весільне плаття, фату. Аж навіть усміхнулася, побачивши себе в дзеркалі. Може, мати права. І кохання за гроші продається.
По весіллі ми зразу поїхали до нього в частину. Як одружений, отримав окреме житло. Заради нього, власне, і взяв мене. Я намагалася догоджати чоловікові. Як могла. А він часто пізно приходив додому. Напідпитку. Зі шлейфом чужих жіночих парфумів, помадою на сорочці.
«Притерпиться, то й полюбиться», – повторювала як закляття. Мене він не ображав. Не любив, але й не зневажав. Жила в достатку. Навіть прикраси дарував. По статусу, як дружині полковника. Діток, правда, не було. З моєї вини. Але Ігор тим не переймався. Мав позашлюбних.
Весною я вирішила навідатися до батьків. Ігор не зміг, то поїхала сама. Зайшла в купе. Там сидів чоловік, а з верхньої полиці виднілися косички й зиркали хитрі оченята. Я посміхнулася дівчинці. Привіталася. У сумці мала вдосталь гостинців. Вирішила пригостити ними малечу.
– Іди сюди. Тебе як звати?
Вона поглянула на батька. А тоді прудко зіскочила й умостилася біля мене.
– Я Варвара. Мама називала мене Варенькою. А ти хто?..
Ми гомоніли з дівчинкою цілий вечір. Її тато лиш мовчки спостерігав та інколи виходив покурити.
Так і заснула мала на нижній полці. Голівонька в мене на колінах. Ручкою трималася за мій великий палець. А я сиділа й боялася дихнути. За кілька годин стільки радості й щастя! Серце стислося, хоч я давно змирилася з тим, що не маю діток…
Прочинилися двері купе. Зайшов батько Варвари.
– У вас діти є? – запитав сходу.
– Немає.
– Ви заміжня?
– Так, але…
– Що «але»? Кажіть негайно! – він майже кричав на мене.
– Дівчинку розбудите. Не галасуйте.
– Ти будеш матір’ю моїй донці? Відповідай.
– Ти мене заміж кличеш?
– Покличу! Варвара за останні два роки ні з ким не розмовляла. А ти зайшла, – вона наче рідню зустріла.
Ми говорили до світанку. Я поглянула на співрозмовника в променях ранкового сонця. Мав великі голубі очі. Волосся, щоправда, посивіле.
– Я мріяла про тебе все життя, – прошепотіла.
– Доброго раночку, – і рідні, теплесенькі ручки обняли мене за шию. – Ти ж точно залишишся з нами?
– Точно, – сказав Варин батько й вийшов з купе з цигаркою.
«Варенька»
[:uk]Робота з джгута.[:]
Відгуки
Відгуків немає, поки що.