«У пошуках веселкового літа»

   Останні приготування, і я вирушаю в мальовничі Карпати. У селі Заболоття на мене чекає знайомство з гостинною родиною Мальонів.
Дорога до місця була довгою: хвилясті стежки манили своєю загадковістю, немовби запрошували в гості на полонини. Споглядаючи місцеві краєвиди та гуцульські садиби, я й не помітила, що час минув дуже швидко. Відразу й не зауважила, як опинилася біля велетенської хвіртки, на якій було вирізьблено число 7.
   Мене радо зустріли вуйко Петро та тітонька Орися. Після дороги тітонька Орися напоїла запашним чаєм із особливих карпатських квітів та плодів. Довго відпочивати зовсім не хотілося, тому дуже скоро я вирушила оглядати садибу №7 родини Мальонів. На велетенському подвір’ї я одразу побачила змайстровану різьблену гойдалку. Вуйко Петро розповідає, що всі діти (а їх у родині аж шестеро), як були меншими, гойдались на ній. А мати Орися приспівувала: «гору-долу, гору-долу, ой дана, дана гой». Сьогодні гойдалка – це власний гелікоптер наймолодшого чотирирічного Данилка. Іду далі…
   У затишному тінистому місці з дивовижним ароматом бузку та півників бавляться ляльками близнючки Даринка й Анна. Згодом, спостерігаю, як два брати-десятирічний Іван і дванадцятирічний Тадей – допомагають батькам у саду. Подала хлопцям жест «па-па» і пішла розглядати садибу.
   Кожна гуцульська оселя має свій неповторний стиль: вишиті мамою і бабусею рушники над образами, пухнасті ліжники, велетенські подушки, скриня та бамбетль. Ви навіть не уявляєте, які скарби там можна знайти! Старовинні вишиванки, запаски, весільний стрій, чільця, коралі та гердани. Навіть у музеї такої краси не побачиш.
   А що це так смачно пахне? Іду на запах і потрапляю на кухню. Ну що тут й казати! Справжній бенкет: варенички, бриндза, салат з городини, маківник і медові пампушки. «Хто ж це все приготував?» – запитаєте ви. Знайомтесь: це Катря, їй п’ятнадцять років. Вона старша донька в родині. Катруся відкриває креденець, витягає кольорову металеву коробочку й кладе в долоньки дітей яскраві солодкі камінчики. Ми виходимо у двір, і всі разом відкриваємо долоньки. Десь далеко лунає мелодія карпатського краю. Соловейко підхоплює мелодію й летить з нею високо в небо. Солодкі камінчики починають виблискувати у яскравих сонячних променях. Ці відблиски об’єднуються, і на блакитному полотні з’являється веселка.
   Літо! Як вабить воно своєю теплотою й безпосередністю! Літо-це справжній дотик до природи, це цікаві мандрівки й зустрічі з людьми, це взаємна щасливість, що на все життя залишається нерозгаданою таємницею, ім’я якій магнетизм любові.