У квітні серце живиться росою

(акровірш)

У квітні серце живиться росою 

Коротких в часі опадів рясних,

Одначе вміє втішитись красою

Журливих вишень, панночок ясних.

Недбало кине сонце свої краплі,

Об землю вдарять й в оксамиті трав —

Голівки нерозчесані кульбабні

Обабіч шляху і кругом канав.

Сердешний дуб вже зняв торішній одяг,

Він не придбав обнов на свято барв.

Одвічний велет: “Поміч треба? Поряд!”

Яка сторóжа, варта, справжній скарб!

Пустує вітер, плутає волосся

У пишних верб і струнчастих беріз.

Скажіть, це правда, чи мені здалося:

То наш горіх добряче так підріс?

Еге ж бо, вигнавсь! Майже, як ялина!

Лице — до сонця, віти — до небес.

Як хоче швидше вбратись в одежину

І показати світу, що воскрес.

Спросоння купки грициків білявих

Від холоду скоцюрбились й дрижать.

Обійми сонцю хоч би розпростали,

Їм би тепла, зігрітись хоч би як!

Метелики вже виставили крила,

Істоти божі, чудо із чудес,

Радіють цвіту, що весна розкрила,

Але бояться, щоб цей рай не щез.

Життя триває (геть усі прогнози!),

Іде вперед, а сонце сушить сльози…