Своя родина

Вийшла Мурка з магазина –

Капелюшок, одежина

Ще до них одна хлібина,

Оселедець на хвості,

Сом в торбинці на руці

Ніс Базилік, син прийманий,

В екіпаж він їх найманий.

Кошенята поруч йшли,

Ніс задравши до гори.

Не було до нього діла

Бо їх мати народила,

А його принесла весна

Й стежиночка лісна,

Що для них стала тісна,

Коли він на ній з’явився,

Наче з неба народився.

Та не скажеш мамі кішки,

Базилік вклонився ж в ніжки,

Попросився з ними жити,

Все робити, все носити,

Щоб вони могли гуляти,

Грати, бігати й спати,

А тим часом він все зробить,

Всі завдання переробить.

От і зараз йшов він гордо

З коробами по під горло.

В нього мати є й сестри,

Браття теж й тому так нести

Весь багаж, усі покупки,

Що дістались на поступки,

Дуже легко хоч не бачить

Він усе перед собою.

Та нічого це не значить,

Сам все зробить, сам дістане

Та героєм мамі стане.

Тільки за кут повернув,

Як спіткнувся він об камінь,

Ніжку свою підвернув.

Оселедець з хвоста стрибнув

І на голову рвонув,

Через три перевороти,

Старшій сестрі, як щедроти

За її лиху доброту.

В слід коробки полетіли

Й на братцях все осіло,

Що вони лиш гуркотіли

Та дивились як уміло

Сом з торбинки випливає

Й середній прибуває.

Мама-кішка оніміла

Та до тями приходила.

Базилік чекав на кару,

Але Мурці не до свари.

Сина міцно обняла

Й спитала як нога,

Та сказала що не треба,

Коли є на то потреба,

Все робити одному.

«Ми ж одна сім’я з тобою.

Допоможемо у всьому,

Завжди станемо горою,

Що прикриє за собою.

Правда, діти?», –

Й вона Глянула на кошенят,

Які хлюпнули носами

Не піднявши оченят.

Потім пискнув голосами:

«Так, усьому ти права, –

Мовили до свого брата, –

Ти пробач нам Базилік.

Хай той місяць вже утік,

Але ми тепер з тобою

Підемо одною тропою,

Будем рідними братами,

Сестрами та берегами.

Можеш ти до нас прийти

Й притулок свій знайти».