Талановитий Світ

Конкурси, майстер-класи, освітні програми, мистецькі заходи

«Щоденник Констанції Басараб»

 

Середа. 31 грудня 1431-1432 рік. Сігішоара, зимовий маєток родини Басарабів.

   Зима прийшла до нас через декілька тижнів після народження Владика. Тобто, уже вранці 28 листопада ми побачили покритий білою пеленою сад. Через це тато наказав більше топити печі.
Вчора ми з Мірчою, як завжди, грали в сніжки, ліпили сніговика… Але то було тридцятого, а сьогодні, тридцять першого, – останній день 1431 року.
   В місті люди метушаться… А в маєтку клопотів іще більше!
   На кухні варять новорічні страви, в конюшні чистять коней та прибирають, в їдальні топлять і накривають великий дубовий стіл (адже до нас скоро мають приїхати найбагатші родини Валахії) і готують кімнати для гостей. Слуги працюють і метушаться мовчки, і лише Іонел бігає по всьому маєтку: “Швидше, швидше” або “Це сюди! Ставите, чимдуж! Обережно, не розбийте! Ворушіться, ворушіться, як сонні мухи, поки усе зробите, давно уже гості прийдуть, а ви ж чули, що пан Влад наказав! Та ворушіться ж, швидше!” – примовляв він. Мірча взяв собі за звичку перекривлювати Іонела, тому ми всі з цього насміхалися.
   Дідусь Ягайло чомусь вирішив, що нам буде краще зустрічати кожне Різдво у Валахії. Тому залишили в Речі Посполитій за управляючого (урядника, дворецького) дядька Яноша Троцького, який через справи не міг виїхати з Польщі. А мамина родина і бабуся Марія від народження Беніаміна не виїжджали звідсіля. Натомість приїхала тітка Анна з Андрієм, Стасом, Штефаном і Геленою.
   Отож у маєтку усі метушаться, а ми обираємо одяг. Я вибрала собі дуже гарне біле плаття з фіолетовим корсетом, і стрічки , які зв’язують корсет, теж фіолетові. До цього плаття я обрала білі туфельки на маленькому каблуку, бо на шпильках мені ходити не можна. Бабуся Марія одягла темно-зелену бархатну сукню, а смужки, які з’єднують корсет і пояс – чорні, і такі ж шпильки. Бабуся Софія вибрала собі зі свого гардеробу таку ж сукню, як і в бабусі Марії, тільки темно-синього кольору і стрічки та шпильки інші – бордові. Мама і тітка Анна вбрали схожі, а, може, навіть майже однакові велюрові сукні. Обидві білі, лише у тітки Анни червоний корсет і такі ж стрічки, а у мами – корсет червоний, стрічки у корсеті – жовті, а пояс – синій. Але туфлі в них однакові: червоні. А Гелена із свого одягу вибрала таку ж, як у мене, білу шовкову сукню, вона була лише з рожевим корсетом і голубим мереживом. І коли мама двічі плеснула в долоні, до гардеробної увійшла Джорджета – головна служниця матері, а також декілька дівчат. Вони забрали плаття, і Джорджета повідомила: “Ваші величності, сукні будуть готові за декілька хвилин” (поняття хвилина у середині ХУ1 століття не було). І, дійсно, через декілька хвилин нас уже одягали і взували служниці. А ще нам усім зробили розкішні зачіски, і, звісно ж, ми не забули прикраси: у мами і бабусь пишні корони, а у мене, у Гелени і в тітки – діадеми, лише усі різного кольору. Пізніше мама наказала головній своїй прислужниці Джоменіці приготувати усім шуби з соболиного хутра, оскільки ми будемо виходити на терасу а на вулиці дуже зимно.
   Тато, дідо, дядько Влад, дядько Казимир, Стас, Андрій, Штефан і Мірча теж вибрали собі досить ошатні костюми. Дідусь і тато одягли корони, а дядьки і мої брати – коштовні шапки-корони, які свідчать про те, що вони – принци.
   Гінці сповістили, що усі наші гості приїдуть приблизно в один час – після обіду. А зараз на площі під маєтком зібралися люди, бо перед кожним Різдвом уся родина виходить на терасу, і тато говорить довжелезну промову. Каже, що за цей рік зробили, що планують на наступний, розказує, що було поганого і сумного для країни, особисто для нього, ділиться своєю радістю з народом. Ну, звісно, що уся родина прославляє прийдешнє Різдво, і мама з Владом на руках бажає підданим щасливого Нового 1432 року.
   Те дійство, яке було наступним, називалось зустріччю гостей. Тобто: уся величезна родина Басарабів-Ягайлів ставала приблизно в ряд від найстаршого по чину до наймолодшого. Спочатку ставала бабуся Марія (як вдова великого правителя, ну мені так пояснювали), за нею – тато з мамою (як князь та княгиня Валахії), дідусь Влад і бабуся Софія(як королі, але фактично гості держави), я і Мірча (як престолоспадкоємці Валахії), дядько Влад, дядько Казимир і тітка Анна (як престолонаслідники Польщі, але гості держави), ну і мої двоюрідні брати і сестра: Андрій, Станіслав, Гелена і Штефан. Біля дверей стояв ошатно вбраний Іонел з пакою в руках. Це дуже нудна процедура. Але нас чомусь примушують цілих двадцять хвилин, двадцять хвилин! стояти й усміхатися. Але усе ж для нас, дітей, була дуже кумедною ця «вистава». Іонел два рази палицею по підлозі “грюк – грюк” і дуже прикольним (це слово чуже для середньовіччя). голосом проголошує: «Avertizare! Amiralul fiotei Elizan Hossu, sotia sa Giana si fiul Oleg»– тобто «Увага! Адмірал флоту Єлизан Хоссу, його дружина Джиана і син Олег».
   Знову “грюк-грюк” «Avertizare! Dominisoara Mone cu fiiceleei Elena si Melena» – «Увага! Панна Моне з дочками Еленою і Геленою».
“грюк-грюк” «Avertizare! Doamna Eleonora Muntian» – Увага! Пані Елеонора Мунтян.
“грюк-грюк” «Avertizare! Domnul Oleg si doamna Kateryna Strudza» і знову – «Увага! Пан Олег і пані Катерина Струдзу».
Олега Хоссу ми бачимо вперше. Він справив на усіх неабияке хороше враження. Це дуже красивий хлопець. У нього чорне густе довге волосся, карі очі… Олег дуже хороший хлопець. Усі так вважають. А в його погляд можна закохатись. Хоссу дивиться рівно, впевнено, з усмішкою і… лагідно. Елена і Гелена вітали нас з поповненням, майже весь вечір крутились над колискою Влада, (мама заборонила їм брати Беніаміна на руки, бо спершу він мав привикнути до родини). А пані Елеонора дуже мене жаліла. Казала: «Ой, Господи, бідна дитина» або ж: «Боже, дай цій дівчині здоров’я». Мені було можливо навіть трішки неприємно перед гостями, але я заспокоїлась, коли відчула на собі щирі, лагідні погляди.
   Мій батько і дідусь – великі поціновувачі музики, тому в честь свята Різдва Христового до нас запросили музикантів із Флоренції, з Італії. Спочатку, вони виконували цікаву веселу мелодію, яка переливалася радістю, щастям, безтурботним життям і всіма кольорами веселки. Коли- небудь я поїду у Флоренсію і послухаю ще і ще такої барвистої музики.
   А потім флорентійський флейтист Амадео де Вінченцо виконав сумну мелодію, яка починалася низькими звуками, які зливались в одне ціле з плачем, криком і стогоном. Та коли флейта стихла, закричав у колисці Влад. Мама сіла його заспокоювати. Але ця мелодія не сподобалась лише немовляті. Найближчі десять хвилин усі сиділи тихо. Було чути лише, як палахкотить вогонь у каміні і як мамуся примовляє: «Владику, ш-ш-ш. Ч-ч-ч, синочку. Гарна музика, дитинко, ш-ш-ш!»
   О дванадцятій, коли годинник на вежі почав бити північ, усі вийшли на терасу з повними келехами і загадували бажання. Я загадала послухати справжню легендарну Фдорентійську музику. А коли годинник уже пробив північ, в небо полетіли феєрверки…

 

«Щоденник Констанції Басараб»

Відгуки

Відгуків немає, поки що.

Будьте першим, хто залишив відгук “«Щоденник Констанції Басараб»”“

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Схожі картини