ОЛЯ
Іван останнім заскочив у бомбосховище. Ноги гули. Увесь день вантажили гуманітарку. Страшенно хотілося пити. Його будинок днями згорів. І він, мов шалений, завалив себе роботою. Аби не згадувати про тих, кого вже… Треба якось до комендантської години добратися до бабусі в передмістя. Із такими думками він оглядав приміщення й раптом зустрівся поглядом із дівчиною. На ній була смішна шапка з величезним помпоном. Така ж, як у його сестрички… Він наважився підсісти до неї.
– Можна?
– Так, звісно, – приязно відповіла дівчина. Іван чув як вона трусилася всім тілом чи то від холоду, чи від страху.
Він підсвідомо, наче молодшу сестричку, узяв її за руку й промовив:
– Олю, я з тобою. Не бійся.
Маленька долонька стиснула руку хлопця. Вони мовчки сиділи, поки не прозвучав відбій тривоги.
– Як тебе звати? – запитав, як виходили, хлопчина.
– Дивно, ти ж називав мене по імені, – здвигнула плечима. – Я Оля.
Іван зупинився. Глянув пильно їй в очі та щосили притиснув до себе. Сльози градом покотилися по щоках.
– Плач, плач, нехай виходить твій біль…
Вона гладила його руки, а він цілував її шапку з помпоном, тулив до себе.
– Вибач, – опанував себе Іван.
– Кохана?
– Сестричка.
Пауза.
– Пішли до мене пити чай?
– Із задоволенням. Чесно кажучи, я дуже голодний. А до бабусі ще їхати близько години.
– Залишайся в нас. Мама з радістю погодиться. У мене батько на війні.
Мама нагодувала гостя. Напоїла чаєм. Постелила. Не питала нічого.
Зранку провела хлопця:
– З Богом, сину, – перехрестила Івана, – наш дім для тебе завжди відкритий.
Так він несподівано знайшов житло й родину. Та й кохання на все життя. Тільки тссс! Це поки що секрет. Згодом він освідчиться Олі. І вони, об’єднані війною та втратами, загадають єдине бажання: МИРУ НА ВСІЙ ЗЕМЛІ!!!
«Оля»
[:uk]Робота з джгута.[:]
Відгуки
Відгуків немає, поки що.