Найдорожча…

Осінній день повільно спливає за обрій… Легка прохолода ледь торкається землі… У повітрі відчувається аромат яблук та винограду.. Земля збирається відпочити.. Надвечір’я…

Загорнувшись у теплу і м’яку ковдру, зігріваючись філіжанкою улюбленого чаю, ти зручно вмощуєшся на ґанку: “Ну,  начебто, на сьогодні все…”, і поринаєш у тишу вечора.

Аж раптом тишу порушує телефонний дзвінок: “Доченька, ты сегодня не звонила. Я не слышала твой голос. У вас все хорошо? “

Наша дитяча неуважність… За безліччю справ,  купою дзвінків, численних розмов, безкінечною шкільною писаниною, ти забувся зробити головне: зателефонувати найдорожчій людині. От уже, дійсно, кажуть: “Малі діти чекають маму, а дорослих- мама чекає”. І, не дочекавшись, телефонує сама, бо хвилюється, бо вона- МАМА.

Мама! Найдорожча і найближча людина. Найрідніша душа на все життя. Тільки вона щохвилинно піклується за тебе, тільки для мами ти і в майже  50 років дитина. І немає нічого у світі, що б могло змінити її материнської сутності, бо немає любові, сильнішої за материнську, немає тривоги, тривожнішої за безсонні ночі матері, немає відданості більшої, ніж материнська, що присвячує тобі усе життя.

        Життя……Непросте   і нелегке було воно у нашої мами. Обережно перегортаючи сторінки старенького сімейного альбому, пильно вдивляюся у мамині світлини:давно вже зі сцени не співає вона сольно “Оренбургский пуховый платок”,  давно вже спритно не витанцьовує болгарське хоро, її колишню пишну красу і вроду замініли густі  зморшки, а колись  довгу до пояса чорну косу усіяла сивина… Але для нас вона, як і раніше, найвродливіша, найгарніша, найкрасивіша, бо у кожній зморшечці- переживання за нас, дітей та онуків, у кожній посивілій волосинці- турбота про нас, дітей та онуків, сонячні промінчики в очах- радість про нас, дітей та онуків…

І одна вона, матусенька, для всіх нас : двоє доньок, троє онуків і два зяті, яких теж треба оберігати, бо немає вже у них нікого …

І вона оберігає…Усіх..На всіх вистачає її материнського тепла, любові та материнських молитов.. .

Пильно вдивляюся  в мамині очі: скільки їм довелося не спати ночами ( нас двоє, потім  синочка мого , поки я закінчувала навчання, доглядала), скільки з цих очей сліз виплакано ночами…Але найдобріших і найніжніших очей нема у цілому світі.

Багато краси на землі неповторної, захоплючої, дивовижної, непізнаної і незнаної, земної і піднебесної. І лише мамині очі перевершують своєю красою все.

Мамині руки… Худенькі, натруджені..Скільки їм за все життя довелося усього переробити, щоб були у нас із сестричкою оті ” нові платтячка”, щоб зростити нас обох та самотужки підняти на ноги…

Коли ці руки обіймають мене, я найщасливіша у світі, бо це руки мами.. У їх обіймах завжди тепло і затишно, ці руки  оберігають завжди і захищають від будь- якої біди…

І тому, коли в мене випадає  хоч трохи вільного часу, я завжди їду туди, де мене обіймуть і пригорнуть до серця ці руки… А знаєте, вона завжди відчуває, що я маю приїхати, або вже в дорозі… Я зазвичай її не попереджаю: не хочу, щоб вона хвилювалася.. ..Але відчуває, ой, як же відчуває мамине серце: я ще тільки сіла чи в маршрутку, чи машиною їдемо, дзвінок: “Где ты,  дочечка? Ты ко мне не собираешься, а то я что- то  так за тобой соскучилась”… Вийде на вулицю, сяде біля під’їзду і видивляється пильно на дорогу, на автовокзал..

І, може, я аж ввечері приїду- сидить на отій лавочці і чекає…

А коли я біжу з усього духу їй назустріч, то вже багато років зустрічає мене мама, міцно пригортаючи до серця, однією фразою: “Доченька моя приехала!”

І чим дорослішою я стаю, тим більше і частіше я потребую отих материнських щільних обіймів, отих її сліз радості від наших приїздів, успіхів, зустрічей, отих її слів: “Моя маленькая Ирочка’..

Усе те тепло, щиру любов і ніжність, яку не додало життя нашій мамі у молодості, ми всім серцем намагаємося дати їй зараз..

Бо настав той час, коли вже МИ повинні дарувати, допомагати, оберігати, цінувати кожну мить, проведену поруч з мамою… 

Зараз завжди це кажу своїм учням…Чим дорослішою стаєш-  тим більше потребуєш маминої  ласки. …Замислюються  ..

.. За своїми роздумами я і не помітила, як ніч повністю заволоділа землею, небо вже давно осяяли зірки, давно вже з хати перестали доноситися звуки  телевізора, і лише оцей старенький сімейний альбом все повертає і повертає мене у приємні спогади, навіюючи  роздуми: от і дитинку можна народити ще, і  заміж можна вийти неодноразово, і сестричок можна мати не одну, а от МАМА….

Вона, тільки вона – єдина у світі для кожного з нас і найдорожча, і найпотаємніше можна розповісти тільки їй, бо лише вона завжди зрозуміє і простить …….Бо вона-МАМА….

І оте материнське вогнище, що зігріває усіх нас протягом усього життя, теж одне- єдине…

І скільки стоятиме світ,  стільки житиме МАТИ, захищаючи нас від лиха, біди, зігріваючи від холоду і ховаючи від палючого сонця. Вона любитиме нас, оберігатиме, пробачатиме нам наші провини, благословлятиме на гарні справи.

Вона буде сумувати разом з нами у наших поразках і підійматися на вершини тріумфу з нашими перемогами. Бо така її природа. Вона- МАТИ!

…..І єдине моє прохання у молитвах до Пречистої Богородиці про те, щоб якнайдовше у цьому житті мама зустрічала мене словами:

“Доченька моя п