Нагороджені вічним життям

 

  З народженням дитини десь на небі з’являється маленький янгол. Дитина і янгол дуже схожі: статтю, характером, навіть, зовнішнім виглядом. Але у янголів є крильця і вони окутані дивовижним сяйвом. Разом із людиною зростає і янгол, але, на відміну від людей, вони мають вічне життя. Вони живуть у світі, який є невидимим для людей. У кожного янгола є свої обов’язки, їх з дитинства навчають різним навичкам, щоб у майбутньому допомагати людям. Світ Янголів сповнений радощів, вони вміють дружити і дбають один про одного.

 Одного разу у звичайній сім’ї народилася дівчинка, яку назвали Кліна. Саме у цей момент у казковому світі з’явився один Янгол з дивовижним ім’ям Кліра.  Вона зростала дуже милим, веселим та добрим янголом, яка мала багато подружок. Та найближчими все ж були Аліса та Нонна. Вони були як сестри, усюди та завжди разом. Навіть разом любили допомагати дорослим Янголам, бо їм так хотілося побачити земне життя. Все тому, що маленьким янголятам до певного віку не можна було бачити людину, з якою вони народилися. Наші подружки так мріяли подорослішати та стати справжніми Янголами-охоронцями!

Нарешті Клірі, як і дівчинці, з якою вона народилася, виповнилося вісім років. Тепер їй можна було прийти до таємничої кулі та побачити Кліну. Янгол так мріяла побачити дівчинку, що з самого ранку разом зі своїми подружками Алісою та Нонною побігли до таємничої кулі. Кліра була впевнена, що побачить таку ж веселу та щасливу дівчинку, як і вона.

Кліна у цей час знаходилася у парку, вона сиділа у дивному кріслі, дуже сумна, на колінах у неї лежала книжка з казками. Світило сонечко, гомоніли пташки, сміялися діти. Вони бігали, каталися на самокатах, роликах, грали у м’яча. Звідусіль лунав дитячий сміх. І тільки Кліна сиділа у цьому дивному кріслі, не рухалася, не раділа нічому. Тільки читала казку та тихенько плакала, щоб ніхто не бачив її смутку.

– Що відбувається з Кліною? – запитала Кліра у Янгола-наставника.

– Кліна хворіє на невиліковну хворобу. Вона не може ходити, тому пересувається тільки на інвалідному візку. Вона дуже любить казки та мріє про чудо, бо більше, нажаль, їй нічого не залишається, – Янгол-наставник опустив голову, йому було дуже шкода маленьку дівчинку.

– Чому Ви мені нічого не розповідали?! – розплакалася Кліра. – Невже нічого не можна вдіяти?

– Нажаль…

– Ні! Ні! Адже ми – янголи! Ми повинні щось зробити! Допоможіть мені, будь ласка. Як же я буду янголом добра, якщо моя Кліна буде нещасною… Я повинна зробити для неї казку! – не заспокоювалася Кліра.

– Будь ласка, допоможіть! – наполягали Аліса та Нонна.

– Насправді є один вихід, – вимовив Янгол-наставник. – Може виповнитися бажання Янгола, одне єдине. Але  замість цього він повинен відмовитися від вічного життя. Він повернеться на землю та в подальшому буде проживати життям звичайної людини.

– Я згодна! – навіть не задумуючись, вигукнула Кліра.

– Але це не всі умови, – наголосив Янгол-наставник. – Однієї згоди не достатньо. На землю спускаються тільки дорослі янголи. Нажаль, ти ще не володієш такою силою.

– Що робити? – заплакала Кліра.

– Щоб потрапити на землю янгол-дитина проходить довгий та небезпечний шлях випробувань багатьма стихіями, – поспішив заспокоїти Кліру Янгол-наставник. – Тобі без допомоги не обійтися.

– Я готова допомогти! – вигукнула Аліса.

– Я теж! – додала Нонна.

– Ви мене не дослухали, – Янгол-наставник наполягав. –  Ви можете піти разом з Клірою до певної межі, але потім ви повинні повернутися назад. Більше ви не зможете зустрітися з вашою подружкою…

– Ми згодні… – Аліса з Нонною обійняли Кліру. – Ми дуже хочемо, щоб дівчата мали можливість бути щасливими на землі!

Кліра попрощалася з небесним світом, з усіма, кого полюбила за своє маленьке небесне життя, та почала свою подорож. Треба було летіти дуже далеко, щоб потрапити у світ, де живуть люди. До світу землі треба перелетіти через море та витримати великі вітри. Але вона нічого не боялася, адже поряд з нею були її подружки, які були готові підтримати ЇЇ та допомогти.      

Вони наближалися до моря. Поруч із ним був великий туман.

– Це туман? – запитала Аліса.

– Так, – відповіла Нонна.

– Що нам робити? – не зрозуміла Аліса. – Як ти думаєш, Кліра?

А Кліра мовчала, бо усі її думки були тільки про Кліну.

– Так! Ти щось сказала Аліса? – злякалася Кліра. – Вибач мене, будь ласка, я не почула.

– Нічого, – посміхнулася Аліса.

– Туман, дуже сильний, – промовила Нонна. – Але я спробую з цим допомогти.

Янгол почала читати молитви так зосереджено та віддано, що туман зник, небо стало чистим, а море спокійним.

– Тобі вдалося! Молодець! – вигукнула Аліса.

Потім дівчата пролетіли через море. Та… Прийшла черга сильних вітрів.

– Аааааааа!!!!!!!! – закричала Кліра.

Постійні переживання за Кліну дуже виснажили маленького Янгола. Вона на якусь мить втратила свідомість та почала падати униз. Янголи підставили їй свої крильця та підтримували Кліру до тих пір, поки їй не стало легше.

– Дуже сильні вітри, – прошепотіла Кліра.

Сильні вітри можуть подолати янгола, навіть дорослого. Але Кліру підтримували Аліса та Нонна, вони були на все здатні.

– Нонно, потримай поки Кліру, – сказала Аліса.

Цього разу Янгол Аліса почала читати молитви до тих пір, поки вітри не вщухли і горизонт знову не став чистим та спокійним. Кліра нарешті отямилась, сили повернулися до неї.

– Щиро дякую вам, мої любі! – сказала Кліра.

Попереду було прощання… Кліра міцно обійняла подруг.

– Я буду сумувати за вами! – зі сльозами на очах промовила янгол.

– Коли ти з Кліною будеш на землі, ми будемо доглядати за вами, – промовила Нонна.

– Прощавай, – з печалю сказали подружки.

– Я вас дуже люблю, мені так буде вас не вистачати, – вимовила Кліра. – Прощавайте, мої любі…

Кліра  підійшла до будинку, де мешкала Кліна.

Маленька дівчинка сиділа у віконця та читала книжку. Вона підняла сумні очі і побачила за віконцем Янгола.

– Ти дійсно – Янгол? Чи може це мій сон? – тривожно запитала дівчинка.

– Привіт, Кліно. Це не сон. Мене звати Кліра і я дійсно твій янгол-охоронець.

– Невже таке можливо? – не заспокоювалося дівча. – Ти, навіть, схожа на мене… Який твій вік?

– Не лякайся. Я народилася, коли й ти. Тому мені стільки ж років, скільки і тобі…І ще, моє призначення – допомагати та охороняти тебе тут, на землі, – Кліра присіла біля візка маленької дівчинки та пригорнула її холодні руки у свої теплі долоні.

– Тоді ти, напевно, знаєш, що я… – Кліна похилила свою біляву кучеряву головку.

– Так. І я прийшла допомогти тобі. Тільки покладись на мене!

– Невже все так просто? – дівчинка підняла очі на Кліру.

– Не зовсім… Але ти не думай про це.

– Кажи! – наполягала Кліна.

Кліра все розповіла дівчинці.

– Я не можу прийняти таку жертву, – тихенько заплакала Кліна.

Янголятко підійшла до дівчинки та ніжно обійняла її. Ураз сяйво Кліри огорнуло дівчат. Через мить Кліна отямилася в обіймах у янгола. Вона зрозуміла, що самостійно стоїть, не відчуваючи болю. Дівчатка дуже раділи цьому.

– Мені вже час іти, – сумно сказала Кліра. – Тепер у тебе все буде добре.

– Ні! Тепер у нас все буде добре! Ти нікуди не підеш! Я завжди мріяла про сестру, тепер вона у мене є! Ми завжди будемо разом! – дівчата міцно обійнялися і ще довго розмовляли та плакали. Але це були сльози радості і любові.

А десь там, у небі, плакали від радості двоє маленьких янголятків.

Світло добра, любові та відданості зійшло з неба на землю…