МАТИ НЕ ПУСКАЛА
– «Чом ти не прийшов, як місяць зійшов…», – виспівувала Тетяна, миючи вікна в бабиній хаті.
Баба Маня померла місяць тому. Посадила картоплю. Посіяла буряк, моркву. Зайшла в хату перепочити. Насипала борщу в миску. Поставила на плиту нагріти…
Так і лежить онде під сараєм обвуглена миска, а з одноразових стаканчиків просяться в землю різнобарвні петунії…
Тетяна приїхала до матері в суботу напередодні Великого посту. Стара готувала обід. Бо у вихідні до неї завжди приходили гості. Така традиція. На вихідні – до Маньки.
Мати її не чекала.
– Чого приїхала? – запитала, не дивлячись в очі. – Ремонт мені робить надумала?
– І тобі добрий день, бабо Маню.
– У мене сьогодні гості. Сходи, докупи продуктів, бо я за всім не встигаю, – плаксивим тоном почала. – Я тут сама. Ніхто мені підлоги не помиє. Їсти не приготує. Город не посадить.
– Я теж там сама, мамо…
Баба Маня примовкла. Зиркнула з-під лоба. Згадала, як розлучила Тетяну з її хлопцем. І не з одним. Це тішило матір. Нехай знає, як воно самій поратися. А діти – то взагалі прокляття. Особливо такі, як у неї. Не любила доньку.
– Хвате базікать. Іди. Скупишся. Гроші я тобі тоді віддам.
– Я ненадовго. Приїхала сказати, що пробачаю тобі. І ти мені пробач. Завтра Прощена неділя. Я це для себе роблю. Не думай…
– Ти ба, яка, – перебила доньку, – на Прощену неділю приїхала. Роками не буваєш тут. А тепер приїхала пробачення просити! Мене доглядати треба! Я вже стара. Руки-ноги не носять! Переїжджай сюди, – і почала артистично-завчено завивати.
– Добре, мамо. Мені, бачу, пора.
– А шоб тобі там, от стерво отаке! Та будь ти неладна!.. – прокляття посипалися в зачинені за донькою двері.
…Хата була чужою для Тетяни. Хоч вона прожила тут майже двадцять років.
– Я тебе чекаааала…
Прибирала, бо пообіцяла віддати житло священникові, який нещодавно з родиною сюди переїхав. Хай і він молиться за матір, може, стара отримає спокій на тому світі.
А її щастя?..
– «Мати не пускааала…»
«Мати не пускала»
[:uk]Робота з джгута.[:]
Відгуки
Відгуків немає, поки що.