Іде полем дівчина неземної вроди

Іде полем дівчина неземної вроди,

Ніжна і заквітчана,тонкі темні брови.

Волосся заплетене в золотаву косу,

Біле личко вмиване в найчистіші роси.

Маки вплетені з барвінком у білу сорочку,

Диво-квіти майоріють у пишнім віночку.

Білу шийку прикрашають барвисті коралі,

В черевички червоненькі ніжки її вбрані.

Рожевіє біле личко,усмішка чарує,

Походжає наша панна,про долю мудрує.

За народ нещасний плаче,просить вгомонитись,

Щоб у муках не вмирати,стало краще жити.

Та не зна багатий бідних,

І знати не хоче

Розливає кров’ю ріки,

І душеньки топче.

Не наситяться грошима всі пани багаті,

Вони в себе на перині й у багатій хаті.

Забирають гроші душу, і розум і сльози,

Поки бідний помирає,пан красуню возить.

Не зазнаєш бідний люде неземного щастя,

Поки страху не забудеш і свою ненависть.

Перестаньте проливати братську кров на землю,

Поховайте десь далеко свою душу темну.

Не забудьте свою щиру й світлу віру в Бога,

Бо не буде вам легкою доля і дорога.

Та й розкайся Божий люде,упадь на коліна,

Перестаньте вже робити з Вкраїни руїну.

Поки будеш посміхатись до рідного брата,

Ніж підточить й непомітно запхає він з-заду.

Поки мати в полі плаче ,на руках дитина,

Батька вже давно не видно,не знає він сина.

За багатство і розкоші продають вже й душу,

Бідна мати гірко плаче, захищатись мусить.

Прокидайтеся від злості, візьміть себе в руки. 

Може вже тоді нарешті забудете муки.

Іде полем Україна,та й впала додолу,

Зрозуміла що у людях нічого святого.

З голівоньки покотився квітчастий віночок,

Полилися сльози крові на білу сорочку.

Розірвалися коралі ,розплелися коси,

Україна не здається , віночок підносить.

Хоч терновим він зостався а не з ніжних квітів.

Україна щиро вірить,що буде радіти…