Абетковий вірш

Алеї сонця теплим смутком вкриті,

Бо все у світі має свій кінець,

В його руках зникають кращі миті:

Голос життя і дихання сердець.

Ґрунтовні сни замінюють минуле,

Де пам’ять — це довічний депресант,

Емоції думок частково затягнуло,

Єдине небо — влучний варіант.

Живі слова, коли із них складають

Зв’язки історій, вивчених з буття,

Інакші факти мало хто ще знає,

Їх інформація — таємне відкриття.

Й, де б не були, ми завжди зна́йдем цілі,

Котрі залишуться, як пам’ять, на вустах.

Летять роки, спливають дні, як хвилі,

Моменти влучно ждуть нас по містах.

Несе у височінь відлуння часу,

Обвіяне бажаннями із мрій.

Повір, усе можливо, та не зразу —

Ризикування є початком всіх стихій.

Сьогодні добре б вірити у чесність,

Там має бути щось із радості й утрат,

У сонця також є до нас відвертість:

Фінал загляне в кожен-кожен штат.

Хотілося тривалість миті би додати,

Цінність любові порівняти із життям,

Чого варту́є лише вміння віддавати!

Шукати щастя в радості з нестям.

Щодня наш погляд змінює листівку:

Юнацькі прагнення, уява майбуття.

Якою все ж буде кінцівка? Я думаю, чекає вороття…