“Змалку мала тягу до книг. А будучи підлітком не проходить і року без того, щоб я в нотатнику не відмітила кожну прочитану книгу за останню чи то осінь, чи то зиму. І не виписувала б кожну цитату або влучний вислів, який в’ївся в саме серце після чергової перегорнутої сторінки. Проза, аудіокниги, поезія. Поезія… Крилаті фрази і влучні метафори наздоганяли мене всюди: на сторінках старих книжок, у дописах в Інтернеті, розмовах моїх друзів або діалогах моїх батьків ввечері на кухні. Ні, я не обирала поезію, поезія сама обрала мене. Я навіть ніколи не приймала рішення писати вірші, та і взагалі писати будь-що. Я просто йшла, ні, ба навіть бігла сходами, поспішаючи на вечерю, і в одну мить в моїй голові просто з’явились рядки. Рядки, які просто потребували бути виписаними. Терміново. А потім ще декілька рядків. А згодом я починаю відкривати нотатник все частіше й частіше. І ще проза. І ще поезія. Далі почуття. Далі знову поезія. І знову море почуттів, які я перетворюю на влучні і такі мелодичні поєднання кириличних букв. І гора списаних нотатників і прочитаних книжок, що займають такий великий простір у мене в кімнаті та серці”.